5 Розділ

Не усвідомлюючи, що робить, Хару повільно, наче під гіпнозом, підвівся зі свого стільця. Він не міг відірвати від неї враженого погляду. Хлопець настільки втратив контроль над собою, що одним широким рухом руки, навіть не дивлячись, змів усе зі свого столу — підручник, зошит, пенал і ручки з гуркотом полетіли на підлогу.

— Сідай тут! — голосно, на весь клас заявив Хару, активно вказуючи на своє звільнене місце. На його обличчі миттєво розцвіла найяскравіша й найпривабливіша посмішка, на яку він тільки був здатний. — Це найкраще місце в усьому кабінеті. Сюди ніколи вчитель не дивиться і ніколи не питає. Це просто мегафартове місце.

Дівчина зупинилася біля його парти, здивовано підняла акуратну брову й подивилася спочатку на хлопця, який ледь не світився від власного героїзму, а потім на купу підручників, що валялися на підлозі.

Вона м'яко, але абсолютно байдуже посміхнулася й спокійно відповіла:

— Дякую, але мені треба відповідати. Я відмінниця.

І, навіть не чекаючи його реакції, вона граційно обійшла заціпенілого Хару й попрямувала до першої парти прямо перед столом учителя.

Хару обламався. Його фірмова посмішка миттєво згасла, а рот так і залишився напіввідкритим. Він повільно перевів погляд з її спини на свої речі, які самотньо лежали на підлозі. Весь його пафос і романтичний штурм розбилися об одне-єдине слово «відмінниця». Клас навколо тихо захіхікав, а Хару приречено зітхнув, здув біле пасмо з очей і почав навпочіпки збирати свій розкиданий підручник з геометрії.

Гітраріст швидко згріб свої підручники та ручки в оберемок і, не втрачаючи ні секунди, попрямував до першого ряду. Він рішуче сів на сусідній стілець за першою партою, намагаючись повернути собі вигляд упевненого мачо, хоча серце в грудях калатало як шалене.

— Яка іронія, на математиці я також сиджу тут, — невимушено кинув він, закидаючи біле пасмо волосся назад і намагаючись замаскувати той факт, що він ненавидить школу цілком.

Дівчина повернула до нього голову, і Хару знову затамував подих. Вона виглядала точнісінько як принцесса з Disney — у неї було довге кучеряве каштанове волосся, яке пишною хвилею спадало на плечі, а легка чілочка трохи прикривав чоло. Великі, виразні зеленкувато-сірі очі дивилися на нього з легкою цікавістю, а на голові, стильно підтримуючи кучері, сиділи сонцезахисні окуляри. На ній була проста біла футболка з якимось крутим рокерським принтом, що миттєво додавало її образу особливого, бунтарського шарму.

— Ти також любиш математику? — щиро здивувавшись, запитала дівчина, уважно розглядаючи свого несподіваного сусіда.

Хару на мить завис, гарячково підбираючи слова. Функції, дискримінанти й зауваження суворого вчителя пронеслися перед його очима, викликаючи легке тремтіння, але відступати було пізно.

— Ем... так, я обожнюю математику! — збрехав він, видавши настільки впевнений тон, наскільки це взагалі було можливо. Жодної більш підходящої відповіді його мозок у стані закоханого шоку згенерувати просто не зміг. — Я Хару, — додав він і з посмішкою протягнув їй руку.

Дівчина злегка нахилила голову, від чого її кучері кумедно хитнулися, і теж протягнула у відповідь свою тонку долоню.

— Я Ітріанна, але всі звуть Ітті.

Вона міцно й по-дружньому потиснула його руку. Усередині нього вибухнув справжній салют, а в голові відлунювало лише одне ім'я.

— Ітті... — заворожено прошепотів гітарист, зовсім забувши відпустити її долоню.

Двері кабінету знову рипнули, і до класу нарешті зайшла вчителька. Вона важко зітхнула, поклала на стіл стопку зошитів, поправила окуляри й суворо обвела поглядом увесь клас, шукаючи потенційних порушників спокою. Зупинившись очима на задніх рядах, де зазвичай відбувався весь рок-концерт, вона здивовано примружилася.

— А де Хару? — голосно запитала вона, не знайшовши його на звичному місці.

Хлопець, який досі заворожено дивився на Ітті, здригнувся й несміливо підняв руку прямо з-під носа вчительки:

— Я тут...

Жінка аж відсахнулася назад, притиснувши руку до грудей, ніби побачила привида Бетховена.

— О Боже! Налякав. Ти що тут забув?!

— Я... тут сиджу... — пролепетав Хару, намагаючись тримати марку перед дівчиною мрії.

Вчителька окинула його підозрілим поглядом від білих пасм волосся до розкиданих на парті речей. На її обличчі з'явився вираз глибокого скепсису.

— У тебе знову ейфорія? Ти що, щось нове в житті пробуєш? Вирішив за розум взятись?

— Та що ви таке кажете... — Хару дурнувато посміхнувся, відчуваючи, як його вуха починають палати від сорому перед Ітті, яка з цікавістю спостерігала за цією сценою. 

Хлопець випрямив спину й гордо додав: 

— Я люблю вчитися, це просто найкраще, що може бути в житті!

У класі повисла гробова тиша, яка за секунду вибухнула б тихим хіхіканням, але вчителька перебила всіх, приклавши долоню до чола хлопця:

— Я зараз швидку викличу, Хару! Ти ж нічого, крім гітари і мікрофону, в цьому житті не бачиш, яка математика?!

— Піфагоров... Менделєй... — гарячково почав перераховувати Хару, намагаючись згадати бодай якісь розумні прізвища, щоб підтвердити свою «любов до науки».

— Менделєєв правильно, і це взагалі хімія, — тихо підказала новенька, повернувши до нього своє красиве обличчя в обрамленні кучерів.

— Ах, точно! Дякую, — Хару миттєво підхопив її слова, театрально приставивши пальці до скроні. — У геніїв у голові завжди все плутається, занадто багато інформації!

Ітті закивала й м'яко посміхнулася, явно зрозумівши, що цей біловолосий хлопець просто на ходу вигадує виправдання, аби справити на неї враження. В її сіро-зелених очах спалахнули веселі іскрки.

Вчителька, спостерігаючи за цим цирком біля першої парти, лише важко зітхнула й поправила окуляри, вловлюючи момент для ідеальної помсти.

— Ну, якщо ти так математику полюбив, Хару... Давай до дошки! — вона впевнено постукала крейдою по столу й хитро посміхнулася. — Покажи нам свій «геній» у дії.