3 Розділ

Вони підійшли до комори й Макс рішуче штовхнув маленькі двері. Всередині панувала повна темрява, яку розбавляв хіба що слабкий промінь світла з коридору. Тут пахло сухою деревиною, каніфоллю та енергетиками. І Рін реально спав. Він лежав на старому диванчику прямо в одязі, натягнувши на голову капюшон худі, а одна його нога в брудному кросівку звішувалася до самої підлоги, де валялися розкидані барабанні палички.

Макс навіть не здивувався. Він підійшов ближче, склав руки на грудях і спочатку спробував діяти гуманно — просто штовхнув хлопця носком кеда в бік.

— Ей, сонячна царівно, підйом. До тебе гості.

Рін лише глухо промичав щось нерозбірливе, сильніше зариваючись обличчям у лікоть, і перевернувся на інший бік, демонструючи повне ігнорування зовнішнього світу.

— Ах так? Ну добре, — Макс спокійно зітхнув, озирнувся і помітив на полиці поруч великий порожній пластиковий бутль з-під води.

Він схопив його й без жодних вагань щосили ляснув ним по залізній спинці ліжка прямо над вухом Ріна. Гуркіт піднявся такий, ніби вибухнула одна з концертних колонок.

Рін підскочив на місці, як ошпарений, дико кліпаючи очима від переляку. Проте, побачивши перед собою задоволене обличчя Макса з пляшкою у руках, його шок миттєво змінився на лють.

— Ти придурок?! — закричав барабанщик хриплим від сну голосом і, не втрачаючи ні секунди, просто з ліжка кинувся на клавішника, намагаючись збити його з ніг.

Вони зчепилися, як два коти, і з гуркотом завалилися на диван. Рін намагався натягнути Максу капюшон на носа, щоб повністю його дезорієнтувати, а Макс у відповідь активно відбивався тим самим пластиковим бутлем, який під час ударів видавав глухі й дуже смішні звуки.

— Я тобі зараз цей бутль на голову вдягну! — гарчав Рін, намагаючись перехопити зброю.

— Спробуй! — відбивався Макс, ледь стримуючи сміх.

Вони котилися диваном, поки врешті-решт обидва з шумом не гепнулися на підлогу, зачепивши стопку старих журналів і з гуркотом перекинувши металеве відро.

Хару, який увесь цей час стояв у дверях, спочатку спостерігав за цим із відвислою щелепою. Нарешті оговтався і кинувся рознімати хлопців. Він схопив Макса за плечі, намагаючись відтягнути його назад. Скориставшись моментом, Рін важко зітхнув, сів на дивані й останнім зусиллям штовхнув Макса, від чого той знову гепнувся на підлогу. Клавішник у боргу не залишився і наостанок мазнув друга рукою по плечу, але на цьому вони нарешті вгамувалися.

Рін обтрусив своє худі від пилу й уперше вилупився на незнайомця.

— Ти хто? — хмуро буркнув барабанщик.

— Я Хару! — хлопець одразу зробив крок уперед, а його карі eyes знову засяяли звичним азартом. 

— Хочеш грати в гурті? Ми створюємо бенд, нам якраз не вистачає барабанщика і басиста. — додався Макс. 

— І ми б дуже хотіли, щоб ти до нас приєднався. Якщо ти...

— Стоп, стоп, — грубо перебив їх Рін, виставляючи долоню вперед. — Який ще гурт?

Макс приречено закотив очі, підвівся з підлоги й обтрусив джинси.

— Хару, розкажи йому, — кинув він рукою в бік соліста, а сам відійшов, сперся спиною на стіну й суворо скрутив руки на грудях.

— На жаль, мої друзі відмовилися грати зі мною, — чесно зізнався Хару, і його голос на мить став серйознішим.

— Значить вони не справжні друзі.

Макс прочистив горло.

— Але я знайшов Макса, і це наш шанс на відновлення гурту.

Рін скептично подивився на нього, підтягуючи ногу під себе:

— Нащо тобі взагалі цей гурт?

— Як це «нащо»? — щиро здивувався Хару й активно зажестикулював. — Музика — це те, чим можна висловити емоції, якщо не підходять слова. А ще це...

— Мрія, — перебив його Рін холодним, абсолютно байдужим тоном.

— Саме так! — гаряче підтвердив гітарист, зрадівши, що його так швидко зрозуміли.

— Мені прикро, але я не можу погодитись, — відрізав барабанщик.

Він спокійно потягнувся, зібрав верхню частину свого темного волосся на потилиці й зачепив у маленький, недбалий хвостик, залишивши нижню половину голови вільною.

— Чому? — здивовано запитав Макс, подаючись уперед від стіни. Він явно не очікував від свого колишнього колеги такої відмови.

— Я пообіцяв собі більше не мати справ з гуртами, — спокійно відповів Рін, дивлячись кудись у підлогу. — Ця справа тимчасова. Будь-який гурт розпадеться через пару місяців, а мені не потрібні такі іграшки. Я вже ситий цим по горло.

— Наш гурт не такий! — палко заперечив Хару, роблячи крок ближче до дивана.

— Так всі кажуть, — Рін підвів на нього важкий погляд. — От скажи, що у тебе є, окрім твого бажання?

Хару замислився. Питання прозвучало занадто прямо й болісно. У нього справді не було ні спонсорів, ні дорогого обладнання, ні навіть згоди від старих друзів. Він повільно опустив голову, волосся закрило його очі. В коморі повисла важка тиша.

— Я не впізнаю тебе, Ріне, — глухо сказав Макс.

Він рішуче відштовхнувся від стіни, підійшов до Хару і, закинувши руку йому на плече, розвернув соліста в бік виходу. Вони мовчки попрямували до дверей комори. Хару йшов із похиленою головою, але вже майже вийшовши з кімнати, коли його кед уже переступав поріг, хлопець раптово зупинився як укопаний.