Розділ 19.

П'ять мільйонів доларів.

Ця цифра зависла в повітрі кав'ярні, ніби гігантський неоновий напис. За такі гроші можна було придбати власний будинок у Карпатах, відкрити власну дизайн-студію, викупити цілий зоомагазин для Мишарика й більше ніколи в житті не думати про роботу, орендну плату чи ремонти унітазів та будівельних стояків. 

Спокуса була просто колосальною. Тим паче... що на мене в нього й так вставало! Можна було просто зіграти на Дарієвій фізіології і отримати гроші.

Але в цей момент у моїй голові щось клацнуло. Усе те добре й світле, що вкладали в мене здетонувало з такою силою, що мені аж гидко стало від самої думки продати мого боса.

Я повільно забрала свої руки зі столу.

— Ні, — чітко мовила я.

— Що «ні»? — не зрозуміла багачка, тримаючи ручку над чековою книжкою. — Мало? Даро, я можу дати шість!

— Я не можу так зробити, — я випростала спину й подивилася їй прямо в очі. — Гратися почуттями людини... людини, яка допомогла мені вирости в креативну директорку великої компанії? Ніколи в житті.

Вікторія хлопала величезними віями, абсолютно не розуміючи, про що я кажу.

— Ви надумали, що я вам подружка, — гаряче випалила я, відчуваючи, як у грудях піднімається якась горда, чиста хвиля. — Або підстилка для вашого нареченого, яку можна найняти, щоб він відчепився! Ви міряєте все грошима. Але це було б просто нечесно й негарно щодо Дарія! Він може бути занудою, роботом, імпотентом для вас чи ким завгодно — але він людина, яка заслужила мою повагу. І цим я також не торгуюся!

Я встала з-за столика, підхоплюючи свою сумку. Мишарик, вискочив з-під столу й тихенько застрибнув у сумку. Глянувши на туфлі міланської нареченої, я задоволено посміхнулася. 

— Неважливо, хто й як некрасиво поводиться зі мною в цьому житті. Я не хочу бути такою, як ви. Я не зраджую тих, хто мені довіряє. 

— Даро, зачекай, ти не розумієш…

— Я все зрозуміла. —  випалила я наостанок. —  А ви вирішуйте свої сімейні проблеми самі, без моєї участі!

Я схопила свій стакан, розвернулася, дала баристі чайові та вийшла з кав'ярні, залишивши міланську красуню з роззявленою пащекою і враженою гордістю.

Щоки палали. Всередині все тремтіло від власної зухвалості, але на душі вперше за ці дні стало так легко й чисто.

А тепер на цій позитивній ноті варто розібратися з Атаманенком. І до одного місця його наречених, мого колишнього та весь дружній колектив!

Коли я залетіла до боса, ледве не збивши секретаря з ніг, Дарій сидів за своїм столом. Побачивши мене, він миттєво підвівся. Його сірі очі були сповнені такої тривоги, розгубленості й надії, що в мене на секунду перехопило подих.

Антон швидко скрутив вудки, залишивши нас наодинці.

— Даро... — промовив Дарій своїм глибоким голосом. — Про що ви розмовляли з Вікторією? Вона... вона щось тобі заподіяла?

Я зупинилася перед його столом, склала руки на грудях і дивилася на цього «імпотента», у якого від одного мого вигляду знову почали важко здійматися груди під сорочкою.

— Вона пропонувала мені п'ять мільйонів доларів, Дарію Олександровичу, — спокійно сказала я. — Щоб я змусила вас закохатися в мене.

Дарій аж встав. Його обличчя витягнулося, а брова повільно поповзла вгору:

— І... що ти відповіла?

— Я відповіла, що ви не заслуговуєте того, щоб вами торгувалися. І ще одне, Дарію Олександровичу. Дарина Левченко звільняється.