Розділ 18.

Цих слюней мені тільки й бракувало для повного щастя!

Двоє ідеальних людей у дорогому одязі обіймалися прямо на вході, перекриваючи весь прохід. 

 Усередині мене все кипіло від люті.

— Пропустіть до робочого місця! — прогриміла, буквально втискаючись між Атаманенком та його міланською кралею.

Я проскочила повз них, навіть не глянувши на Дарія. У голові палав чіткий план: зараз швидко зберу всі свої речі в коробку, поки ця красуня з випещеними довжелезними нігтями не торкнулася жодної з моїх розробок! Такої образи я цьому зануді в дорогій  сорочці ніколи в житті не прощу! Нехай залишається зі своїми смердючими букетами, міланськими кралями в червоних туфлях та надоїдливими таблицями!

Що зі мною? Що?

Невже я ревную???

Дивина, але Громовицька, тільки мене забачила, раптом великодушно відсторонилася від Дарія, злегка поправши свій ідеальний піджачок,  і з абсолютно несподіваною, теплою посмішкою подивилася на мене, наче ми із нею подруги з пелюшок.

— Пані Левченко? Дарина? — її голос лунав зовсім не пихато, а скоріше... благально. — О, як добре, що я тебе застала! Ходи вип'ємо по молочному коктейлю у кав'ярні знизу! Поговоримо про кар'єру... і про те, як тобі взагалі ведеться під керівництвом Атаманенка.

Усі колеги в open-space миттєво затамували подих. Натаха Свахенко перестала поливати вазони, Сан Санич завмер із папером у руках. Усі чекали грандіозної битви за посаду й чоловіка.

Дарій в своєму репертуарі почав:

— Вікторіє, у нас зараз нарада...

— Зачекає твоя нарада! — відмахнулася вона від нього, як від мухи, й вхопила мене за лікоть. — Даринко, проситиму тебе! Будь ласка! По п'ятнадцять грам молочного коктейлю — і я все поясню!

Всі захитали головами. Дарій розгубився. Я здивовано кліпала очима.

Вікторія потягнула мене так різко, що Атаманенко не встиг дати дозвіл. 

Колеги щось там почали обговорювати, але двері відрізали нас від офісних пліток.

Ну нічого! Думаю, разом з Мишариком ми швидко розберемося, що нас чекає від цієї пані.

У затишній кав'ярні на першому поверсі бізнес-центра було прохолодно. Ми сіли за столик. Вікторія замовила собі гігантський полуничний молочний коктейль, зробила добрячий ковток... і раптом її аристократична пихатість просто розвалився на частини. З її очей потекли справжні, рясні сльози, розмазуючи коштовну міланську туш.

— Я так більше не можу, Дариночко! — схлипнула вона, стискаючи соломинку. — Мене батьки змушують! Змушують вийти за нього заміж! Ці букети лілій — це батько прислав, щоб створити видимість романтики! Вони з його батьком вирішили об'єднати наші капітали!

Терпіти не можу, коли на мене кажуть Даринка, Даруська чи Дарка!

Я заніміла зі стаканом води біля губ. Мишарик у сумці трохи поворухнувся, теж, мабуть, уважно слухаючи. Він знає, що ніяка я не маленька Дариночка!

— Я змушена бути з ним люб'язною! — плакала Вікторія, витираючи щоки серветкою. — Я можу погодитися бути креативною директоркою. Але тисячі разів кажу:  я не хочу цього Атаманенка! Я ж від цього сухаря й утекла в Мілан дихнути вільним повітрям! Але що не зробиш заради сімейного бізнесу?!

— Зачекай... — здивовано випалила я. — А що не так із Дарієм Олександровичем?

— Та в нього ж на мене взагалі НЕ СТОЇТЬ! — на всю кав'ярню вигукнула Вікторія.

Офіціант за стійкою впустив чашку з чиєюсь кавою. Я від несподіванки ледве сама не розбила стакана.

— Що?! — витріщилася я на неї.

— Що-що? Він точно імпотент! — заридала дівчина.

Оце я побачила, як багаті теж плачуть!

 — Ми з ним рік типу зустрічалися! Рік! Я до нього і білизну мереживну вдягала, і в костюмі Єви додому до нього з'явилася, а воно, занудисько, піджак мені свій дало і відправило до мого батька на перевиховання! В нього в штанях жодної реакції! Абсолютний нуль!  Він дивиться на жінок, як на звіт у Excel! Фізіологічний нуль! Я біля нього почуваюся непотрібом і невдахою! Який нормальний чоловік не схоче таку жінку-модель, як я??? Він просто бісів багатійко-імпотент!

У моїй голові (в момент жалісливого оплакування  Громовицькою своєї модельної долі!) стався такий потужний вибух, що всі ранкові страждання випарувалися за мікросекунду.

Атаманенко... імпотент?! У нього НЕ СТОЇТЬ?! Та я б їй показала його «імпотенцію»! 

Я згадала свій шпагат на його дивані на його тілі, його палаючі очі, його важке дихання в карпатському зрубі та той незаперечний, твердий «аргумент», який трохи не порвав його штани від одного чарівного слова з моїх уст! 

Може у нього і на кого не стоїть, а на Дарину Левченко там…в порядку.

— Пані Громовицька — я закашлялася, намагаючись опанувати шок. 

— Вікторія.

— Вікторіє…— нарешті видала. — А я тут до чого? Навіщо Ви, тобто ти, мені це все розказуєш?

Краля раптом схопила мене за обидві руки. Її очі палали диким, розпачливим вогнем.

— Даруню! Я навела справки. Колеги сказали, що він по-особливому до тебе відноситься! Я знаю: якщо він скаже батькам, що закохався в іншу й скасовує весілля — вони від мене відчепляться!

Вона гарячково залізла у свою сумку невідомого мені бренду й дістала звідти чекову книжку та золоту ручку.

— Я заплачу тобі п'ять мільйонів доларів, Дарочко! П’ять мільйонів! Якщо ти зробиш так, щоб цей робот-імпотент закохався в тебе по самі вуха й скасував це кляте весілля!