Розділ 14.

Обійми в  так і не трансформувалися в щось більше. Бо саме в той момент, коли Атаманенко благально зітхав мені в плече і штовхав нижче пояса своїм незаперечним «аргументом» у штанях, надворі зчинився такий ґвалт, що аж Карпати затрусило.

— Дарино Олександрівно! Дарію Олександровичу! Ви де?! — волала Натаха Свахенко.

Але її перебив інший голос — грубий, істеричний і просочений такою брудною отрутою, що в мене все всередині похололо.

— Та де вона?! Десь трах* з босом! — волав Лещенко на весь оглядовий майданчик, збираючи навколо себе не лише нашу делегацію, а й місцевих робітників та туристів. — Вона ж у нас простачка з провінції, але з великими апетитами!  Сирота блудлива! Вчителькою була, а кого тільки з нею в ліжку побувало. Я їй вірив, а вона була просто ласа до грошей. Не дивно що на Атаманенка перекинулася! 

Я завмерла. 

Це ж треба було за таким паскудою ридати! Гляділа те рило безсовісне!

Дарій миттєво відсахнувся від мене, його обличчя за секунду втратило всі сліди пристрасного виразу.

Він мене точно зненавидить і звільнить.

— Вона ж навмисно зараз недоторкану з себе грає! — не вгамовувався Лещенко. 

Я кинулася до вікна.

Колишній розмахував руками перед Сан Саничем, який аж розгубився від такого нахабства.

 — Мої ревнощі викликає! —  і далі продовжував верещати Ігор. — Щоб я ціну підняв! Вона розпутна кар'єристка, яка шукає багатших чоловіків, а Атаманенко на цю вудку спіймався, як дітлах!

— Лещенко, ну ти й паршивець! — вихопилося в мене, і я, відскочивши від вікна, полетіла до дверей, щоб дати в морду зухвалому кабанові.

 Дарій перехопив мене. 

— Даро.

У мене всередині палав вогонь. Від образи на колишнього і сорому перед Дарієм.

— Залишся тут, Левченко, — дуже тихо, але так, що в мене мурахи поповзли по спині, сказав Атаманенко. — Це вже не питання бізнесу.

Він застебнув сорочку на всі ґудзики, пригладив поли піджака, поправив годинник і повільно вийшов зі зрубу. 

Я все-таки вискочила за ним на ґанок.

Посеред галявини стояв Лещенко, зі свитою,  Натаха, яка вже знімала це на телефон, та спантеличений Сан Санич із Олегом та Антоном.

— О! Вийшов! — зверхньо зареготав Ігор. — Що, Атаманенко, розібрався з активами? Чи вона тобі пільговий тариф запропонувала?

Дарій не казав ні слова. Він просто йшов до нього. 

— Атаманенко, ти що... — Лещенко зсунувся на крок назад, зустрівшись із його поглядом. Його самовпевненість почала швидко випаровуватися. — Ми ж ділові люди... Контракт…

Дарій різко розвернувся і одним рухом вибив телефон з рук Натахи, іншим — зупинив свій кулак перед носом Лещенка. 

— Матір Божа! — вирвалося у Натахи, чий телефон умудрився шмякнутися так, що все начиння повилітало.

— По-перше, — чітко промовив Атаманенко, і його голос рознісся по всьому схилу, — контракт розривається. З таким підходом як у вас, ніякої співпраці не буде!

— Ти не маєш права...

— По-друге, — Дарій ступив ще крок, змушуючи Лещенка вигнутися назад, — Дарина Левченко — чудовий фахівець у моїй компанії. Людина з бездоганною репутацією, розумом і гідністю. Я не дозволяю ображати моїх людей.

— Вона з тобою тільки через... — заричав Ігор.

І тут Дарій зробив те, чого від педантичного боса в дорогому костюмі не чекав ніхто.

Він схопив Лещенка за грудки, коротким точним рухом смикнув на себе й із розмаху впаяв йому один-єдиний, але чіткий удар під дих. Лещенко хрипко ковтнув ротом повітря, його чималий живіт судомно здригнувся, і він безпорадно сів на коліна, а за мить повалився на м'яку травичку під ноги своїм остовпілим охоронцям.

Антон тихо писнув:

— Ну дає.

Сан Санич  додав:

— Яка точність!

Дарій спокійно дістав із кишені  піджака білосніжну хустинку, витер кісточки пальців, навіть не дивлячись на інвестора, який стогнав на траві, і розвернувся до Натахи.

Знову ввімкнувся звичний шефовий режим:

— Власник цього телефону порушив розділ восьмий, пункт п'ятнадцятий, підпункт шостий другого тому збірника про корпоративну етику компанії «Атаманенко &Ко». Попрошу ознайомитися з деталями правопорушення перед тим, як вимагати компенсації за пошкоджене майно.

А в цей час Антон, який весь цей час спокійно стояв за спиною Сан Санича, тихо опустив свій смартфон до кишені брюк.