Розділ 5.

Його губи торкнулися моїх гаряче й вимогливо. Я вже заплющила очі, готова повністю потонути в цьому божевіллі, як раптом вітальню прорізав гучний металевий клацаючий звук замка, і двері передпокою вибухнули голосним, бадьорим вигуком:

— Добренького вечора, занудо! А я повернувся раніше! Вирішив не чекати ранку, а одразу забрати свою пернату бестію!

Мишарик писнув від несподіванки. Киця каркнула: «Капець!».

А я... я від переляку підстрибнула на Дарію так, ніби під нами вибухнула петарда. 

Мозок відключився миттєво, увімкнувся чистий інстинкт виживання. Замість того, щоб грати роль гордої незалежної жінки, я гарячково схопила Мишарика, зірвалася з дивана й на безмозглих курячих швидкостях заточилася в першу кімнату, яка трапилася на шляху.

І з розмаху зачинила двері зсередини, випроставшись біля... унітазу.

Чудово, Даро. Ти — креативна директорка, яка зараз ховається в туалеті свого боса.

З-за дверей почула важкі, впевнені кроки.

— О, братику! — лунав бадьорий, молодий і надзвичайно енергійний голос Макса. — А чого це ти в сорочці з розстебнутими ґудзиками й з таким виразом обличчя, ніби я перервав як мінімум підписання контракту століття?

— Максим? — голос Дарія неприродно хрипів. 

Він явно намагався дихати рівно, але я буквально через двері відчувала, як його серце лупить від адреналіну. Боюсь говорити про «тверду позицію», бо там напевно напрошується ядерний вибух!

 — Ти ж мав прилетіти в п'ятницю. — Дарій шукав слова.

— Рейс перенесли! — весело відповів Максим. — Ну що, як моя Кицюня? Не рознесла тобі хату?

Я припала вухом до дверей, намагаючись уявити картину.

— Твоя Кицюня вкрала мої ключі від машини й навчилася казати «Муракамі — зануда», — похмуро відрізав Дарій, який врешті опанував себе.

— Клас! Вона прогресує! Слухай, а що це в тебе за атмосфера?  Піца? Два келихи? Вино? Атаманенко, ти що... пив сам із собою? Ти ж взагалі не по алкогольних справах!

— Я перевіряв позиції по деяких пунктах, —  Дарій невдало відбріхувався.

— І заїдав піцою з подвійним сиром? — зареготав брат. — Та ти прямо гульвіса! Слухай, я зараз швидко в туалет, потім в душ, накину якусь свіжу одежину, посидимо, потеревенимо...

— Ні! — занадто різко випалив Дарій.

Я в туалеті затамувала подих.

— Тобто... у мене завтра ранкова нарада, Максиме. Я просто хочу відіспатися! Тобі краще забрати Кицю й їхати до себе.

— Та ти чого такий напружений? — здивувався брат.

 І тут пролунав шелест.

 — Опа... А це що за гість?

За дверима  на мить запала тиша.

Виявляється, Мишарик, коли я бігла до туалету,  встиг зіскочити з мене і залишився з Атаманенком. І зараз цей абсолютно безстрашний щур, судячи з усього, вирішив перевірити штани Максима на міцність.

— Е-е-е... Дарію? — голос брата втратив усю бадьорість і став щиро спантеличеним. — Чому в мене по нозі повзе... щур? І чому він тільки що вигриз дірку на моїх нових джинсах?

— Це... біологічний об'єкт, — на автоматі видав Атаманенко свою улюблену фразу.

— Який об'єкт?! Це щур! Звичайний сірий щур, який тільки що спробував на смак мої Даніель Ештер! Де ти його взяв?!

— Попросили... доглянути, — витиснув із себе Дарій.

На кілька секунд у вітальні зависла така тиша, що було чути тільки, як Киця на задньому плані щось цокоче, а потім Максим просто вибухнув сміхом:

— Доглянути?! Ти?! Людина, яка миє руки антисептиком після кожного потиску рук?! Атаманенко… Капець! У тебе точно завелася дівчина!

— Максиме, забирай папугу і йди собі, — суворо мовив Дарій, але його голос зрадницьки хрипів.

— Н-ні-і-і, ти мені не зуби заговорюй! — зареготав Максим, підозрюю, що роздивившись недоладну позу брата. — Ти сидиш, прикриваючи диванною подушкою свій... хм... дорогоцінний орган, на столі два келихи, а по хаті бігає щур! Таки точно хтось є! Якщо вже ти, педантичний Дарій Атаманенко, згодився глядіти мишей і... приховувати свою чоловічу гідність, то ця жінка — просто свята! 

Я в туалеті закрила рот обома руками, щоб не розірватися сміхом на всю хатину. Мої щоки палали, а живіт зводило від стримування. 

І я таки зареготала.

— Де вона? — вигукнув Максим.— Вона в туалеті?! Дівчино! Виходьте! Я знімаю перед вами капелюха! Ви зробили неможливе — ви оживили цього занудиська! І ваш сміх такий знайомий!

— Максиме, геть! — хрипко рявкнув Дарій.

— Все-все, іду! Забираю Кицю! — реготав Макс. — Дівчино в туалеті, тримайтеся! Він дуже закомплексований, але якщо в нього встало на вас навіть при мишах — це любов!

Через п'ять хвилин двері  з гуркотом зачинилися.

У вітальні  стало тихо-тихо.

Я повільно відчинила двері туалету й визирнула назовні. Дарій усе ще сидів на дивані, затиснувши між ногами велику червону подушку, із абсолютно червоними вухами й до непристойності розстебнутою сорочкою.