Літній ранок біля моря

Прокидається море ще до світанку,
Небо рожеве над тихим піском,
Хвиля приходить до берега плавно,
Наче вітається з кожним човном.

Перші проміння торкаються води,
Золото сиплеться просто з небес,
Море стає то зеленим, то синім,
Наче змінює тисячу суконь.

Чайки летять над прозорою гладдю,
Їхні голоси розбудили тишу,
Вітер несе запах солі й свободи,
І я відчуваю: цей день — особливий.

Пісок під ногами ще зовсім холодний,
Ніч залишила на ньому сліди,
Та сонце підніметься вище сьогодні
Й швидко зігріє і берег, і хвилі.

Далеко човен пливе до обрію,
Біла вітрина тремтить на воді,
Море здається безмежним і добрим,
Наче йому не потрібні межі.

Я йду вздовж берега, слухаю хвилі,
Кожна приходить і знов відступа,
Наче розповідає про давні події,
Які не запише жодна книга.

На березі мушля, маленька й рожева,
Я піднімаю її із піску,
В ній залишається музика моря,
Навіть коли я далеко піду.

Сонце стає золотим і гарячим,
Люди виходять на пляж поступово,
День наповнюється сміхом дитячим,
М’ячиками, хвилями, шумом і словом.

Парасольки розкривають кольорові
Свої крила над теплим піском,
Літо виходить на берег святковий,
Наче артист перед першим рядком.

Хтось пливе за хвилею, хтось засмагає,
Хтось будує фортецю із піску,
Кожен по-своєму літо приймає,
Кожен знаходить свою насолоду.

Я знову заходжу у воду прозору,
Хвиля торкається ніг і плечей,
Море сміється, розсипавши срібло,
І сонце танцює в мільйонах очей.

Після купання я гріюся сонцем,
Слухаю вітер і дальній прибій,
Море блищить за відкритим віконцем,
Наче велетенський живий небосхил.

Полудень повільно спускається з неба,
Тіні стають короткими біля води,
Літо сьогодні нічого не треба —
Тільки залишити сонячні сліди.

Вечір приходить із запахом солі,
Сонце червоне торкається хвиль,
Берег стає золотим і повільним,
День відпливає на крилах вітрил.

Люди збирають рушники і речі,
Пляж поступово стає спорожнілим,
Тільки вода продовжує вечір,
Тільки прибій біля берегу залишається.

Я залишаюся ще на хвилину,
Дивлюся в море, де гасне вогонь,
Небо поволі стає темно-синім,
Місяць підноситься над головою.

І я думаю: море не знає
Ні наших планів, ні наших тривог,
Просто приходить, просто відступає,
Просто продовжує свій діалог.

Може, і нам би навчитись так само —
Не все тримати, не все берегти,
Вміти відпускати далекі печалі,
Щоб знову до берега хвилі прийти.

Ніч опускається над узбережжям,
Зорі відбилися в темній воді,
Я понесу цей ранок із собою,
Навіть коли він залишиться в сні.