Нічні зорі

Коли місто засинає поволі,
Літо виходить на темний балкон,
Місяць пливе над будинками в полі,
Зорі запалюють кожен свій сон.

Вітер стихає в густому листі,
Десь далеко проїжджає трамвай,
Ніч розливається тихо по місту,
Наче хтось відкрив невидимий край.

На небі мільйони маленьких вогників,
Кожен горить у своїй далині,
Може, там хтось також дивиться в темряву,
Думає зараз про зоряні сни.

Місяць малює сріблясті доріжки,
Світло лягає на мокрий асфальт,
Ніч залишає на кожній доріжці
Тихий, загадковий, місячний слід.

Літо вночі зовсім інше, ніж вдень,
Тиша стає його головним голосом,
Кожна травинка, кожен кущик
Слухає зорі над темним містом.

Десь за вікном шелестить горобина,
Десь на даху ворухнулася кішка,
Десь невидима нічна пташина
Тихо співає, немовби колиска.

Я виходжу на вулицю пізно,
Місто здається чужим і новим,
Навіть знайомі дерева та вікна
Виглядають під небом казковим.

Ліхтар розливає жовте світіння,
Метелик кружляє біля вогню,
Літо зберігає нічне покоління
Звуків, які я ніколи не забув.

Під небом хочеться думати довго
Про все, що минає, приходить, живе,
Про кожну людину, кожну дорогу,
Про те, що майбутнє для нас береже.

Я піднімаю обличчя до неба,
Зорі мовчать, та я знаю: вони
Наче нагадують тихо про те, що
Ми теж є частиною вічної гри.

Вітер приносить запах нічного саду,
Квіти закрили свої пелюстки,
Десь цвіркун починає серенаду,
Наче для місяця пише рядки.

Я сідаю на лавку під липою,
Гілки над головою, наче шатро,
Ніч огортає мене невидимо,
Наче велике блакитне крило.

Тут не потрібно ні слів, ні пояснень,
Тут не потрібно нікуди спішить,
Нічне повітря лікує від зайвого,
Вчить просто дивитися й тихо жить.

Може, тому ми так любимо літо —
За ці довгі, прозорі ночі,
Коли можна дивитися в небо
Й бачити більше, ніж бачать очі.

Світанок ще далеко за містом,
Ніч розлилася на кожен двір,
Місяць пливе по небесному місту,
Зорі тремтять, наче срібний папір.

Я підводжуся, повільно і тихо,
Повертаюся в теплий свій дім,
Та небо залишається десь у мені,
Своїм невимовним нічним мерехтінням.

Завтра знову буде сонячний ранок,
Знову почнуться турботи й слова,
Та цієї ночі я маю світанок
Ще до того, як зійде трава.

Бо зорі залишають невидимі сліди,
Їх не побачиш на стінах чи склі,
Та вони довго живуть у людині,
Як найдорожчі нічні кораблі.

Коли одного дня мені буде самотньо,
Я знову погляну у темну височінь,
Згадаю, як літо дихало спокійно,
І зорі повернуть мені тиху мить.