Полуничний ранок

Полуниця визріла вранці рожево,
Роса на листочках блищить, мов кришталь,
Сонце торкається саду ласкаво,
І відступає нічна прохолода.

Зелена грядка пахуча й маленька,
Між листям ховається стиглий врожай,
Кожна ягідка — наче вогненна
Крапля літа у зеленім вінку.

Я нахиляюся тихо до грядки,
Щоб не злякати ранкову росу,
Пташка співає на старій огорожі,
Наче вітає червону красу.

У небі пливе білосніжна хмаринка,
Вітер гойдає духмяну траву,
Сонце кладе на долоню промінчик,
Я його ніби в кишеню сховаю.

Пахне землею, травою і літом,
Пахне садком і далеким полем,
Ранок здається найкращим привітом,
Що нам надсилає природа довкола.

Ягода падає прямо у кошик,
Поруч червоніє ще одна,
Літо сміється, просте і хороше,
Наче дитяча весела гра.

Звідкись долинає дзвінке цвірінькання,
Сонце піднялося вже над садом,
Ранок наповнений тихим бажанням
Бути щасливим без жодної причини.

Я пам’ятаю такі світанки
Ще з тих часів, коли світ був простий,
Коли вистачало одної полуниці,
Щоб день здавався великим святом.

Пам’ятаю руки, кошик і стежку,
Пам’ятаю сонце над головою,
Пам’ятаю, як кожна ягода стигла
Здавалася справжньою літньою мрією.

Тепер я виріс, та ранок лишився,
Та сама трава, той самий сад,
Лише час непомітно змінився,
Та пам’ять повертає мене назад.

У кожній ягідці — крапля дитинства,
У кожній росинці — ранкова блакить,
У кожній стежині — маленьке відкриття,
У кожній хвилині — бажання радіти.

Я сідаю на лавку під яблунею,
Кошик стоїть біля моїх ніг,
Ранок пливе над землею зеленою,
Наче прозорий літній поріг.

Я куштую ягоду — солодку, духмяну,
І сонце сміється в моїй руці,
Літо дарує просту, незбагненну
Радість, що світиться навіть в росі.

Десь за садом шумить невеличка дорога,
Їдуть машини, спішать перехожі,
А тут — тільки небо, дерева й волога,
І більше нічого мені не тривожить.

Хай місто кудись поспішає щоденно,
Хай справи чекають, дзвонять телефони,
Я залишуся тут на хвилину,
Де літо говорить мовою тиші.

Полуниця пахне сонячним ранком,
Роса висихає на кожнім листку,
День розгортається чистим світанком,
І тиша лягає на садову стежку.

Коли вже сонце підніметься вище,
Коли розігріється кожен кущ,
Я понесу свій кошик до хати,
А в серці залишиться ранок живий.

Бо літо складається не з календаря,
Не з цифр, не з назв і не з вихідних,
Воно — у запаху стиглого саду,
У теплій долоні й очах золотих.

І навіть узимку, коли буде холодно,
Я зможу згадати цей сонячний час:
Полуницю, росу і ранкову дорогу —
І літо знову прийде до нас.