Літній дощ

Спека дрімала зранку на даху,
Сонце палило старий тротуар,
Раптом над містом з’явилася хмарка,
Наче хтось вимкнув гарячий ліхтар.

Перша краплина упала на руку,
Друга — на лавку, третя — в траву,
Дощ починає веселу науку:
Як освіжити стомлену землю живу.

Грім прокотився над містом поволі,
Небо на мить стало темним, мов ніч,
Вітер погнав по подвір’ю тополі,
Листя злетіло й помчало навстріч.

Краплі забігали стежками струмочками,
Змили із листя пилюку й спеку,
Хмари повисли великими човнами,
Дощ розігрався над містом далеко.

Діти сміються, ховаються в хатах,
Хтось парасолю забув на столі,
Хтось вибігає на вулицю радо,
Мокрі дороги блищать у імлі.

Пахне асфальтом, землею і м’ятою,
Пахне дощем і зеленою травою,
Наче природа, втомившись від спеки,
Випила небо великою чашею.

Вікна малюють на склі павутинки,
Краплі біжать, наче срібні струмки,
Літо ховається десь за хмаринкою,
Та не сумує — воно ще близьке.

Раптом веселка з’являється тиха,
Барви лягають на край небокраю,
Дощ відступає, і сонячний промінь
Знову на землі дорогу прокладає.

Місто блищить, наче вимите зранку,
Листя зелене стає ще яскравіш,
Краплі висять на тоненьких гілках,
Наче намисто у літній тиші.

Вулиця пахне свіжістю й свободою,
Птахи виходять на мокрий балкон,
Дощ промайнув, але разом із ним
Зникла на мить метушлива тривога.

Я відчиняю вікно після зливи,
Слухаю краплі на старім даху,
Місто дихає легко й щасливо,
Наче забуло про втому й біду.

Сонце торкнулося мокрого листя,
Теплі проміння розтанули в нім,
Літо повернулося урочисто,
Наче веселий мандрівник у дім.

Десь на дорозі калюжі дзеркальні,
В них відбивається синя блакить,
Хмари пливуть, наче човни паперові,
І кожна хвилина кудись поспіша.

Та я не хочу сьогодні спішити,
Хочу дивитися просто на світ,
Де дощ навчив мене знову радіти
Тому, що здавалося звичним щодня.

Навіть негода буває красивою,
Якщо дивитися на неї серцем,
Бо після хмар кожна сонячна хвилина
Стає набагато яснішою вдвічі.

Вечір приходить, і запахи свіжі
Тихо лягають на мокрі сади,
Місяць з’являється десь обережно,
Світло тремтить у прозорій воді.

Дощ відшумів, але пам’ять лишилась —
Срібні дороги, веселка, трава,
Літо немовби на мить оновилось,
Знову навколо природа жива.

Завтра повернеться спека, можливо,
Знову асфальт розігріє свій жар,
Та я чекатиму хмари щасливо,
Бо знаю: дощ — це небесний дар.

І коли крапля торкнеться долоні,
Я усміхнуся їй просто так,
Літо живе не лише у сонці —
Літо живе і в дощових піснях.