Кавунове літо

На столі розколовся кавун соковитий,
Червоне літо блищить на ножі,
День надворі безтурботний, відкритий,
Сонце купається в кожній межі.

Солодко пахнуть нагріті городи,
Десь за парканом сміються діти,
Наче немає у світі негоди,
Наче довкола одні тільки квіти.

Кавунові зернятка чорні, мов краплі,
Падають тихо на білий рушник,
Літо стоїть у зеленому капелюсі,
Наче веселий сільський мандрівник.

У небі пливуть пухнасті хмарини,
Вітер ховається в листі садів,
Стиглі вишні червоніють, мов намиста,
Сонце сміється з зелених дахів.

Груші налилися солодким медом,
Яблука пахнуть ще зовсім зелені,
Літо проходить садовим сусідом,
Залишивши проміння на стінах стареньких.

Під абрикосом стоїть дерев’яний стільчик,
Поруч дрімає кудлатий пес,
День розлігся, немов невеличкий
Теплий і сонячний диво-експрес.

Бджоли гудуть над жовтими квітами,
Метелики танцюють в траві,
Літо складає свої акварелі
Просто на стежці, у нас на дворі.

Пахне малиною, м’ятою, сіном,
Пахне землею після дощу,
Наче дитинство прийшло непомітно
Й каже: «Я поруч, тебе не лишу».

Увечері небо стає фіолетовим,
Зірка перша тремтить угорі,
Десь за городами голосом сонним
Коники будять дрімучі двори.

Місяць повільно виходить над хатою,
Срібло кладе на старий паркан,
Літо стає неспішним і затишним,
Наче бабусин домашній диван.

День відступає, але не зникає —
Він залишає тепло на землі,
Сонячна пам’ять в повітрі літає,
Світяться зорі в нічній далині.

Я розумію: найкращі хвилини
Не потребують ні золота, ні слав,
Іноді досить стиглої малини,
Саду і неба, що тебе обійняв.

Досить сміятися просто без причини,
Досить сидіти на лавці в саду,
Досить дивитися, як без упину
Листя гойдається там, у кутку.

Досить кавуна, холодного соку,
Досить босоніж пройтися травою,
Досить почути знайомого кроки
Й знати, що літо іще є з тобою.

День промайнув, наче пташка крилата,
Тільки лишився на склі його слід,
Літо навчило мене помічати
Те, що здається звичайним щодня.

Вранці прокинеться сонячна тиша,
Знову співатиме сад навкруги,
Хтось на подвір’ї відро води хлюпне,
І розбіжаться сріблясті круги.

Знову достигне полуниця червона,
Знову заграє бджола у квітках,
Літо триматиме сонячні дзвони
Десь у зелених своїх рукавах.

І коли осінь торкнеться дороги,
Коли пожовкне знайомий садок,
Я збережу серед інших тривог
Цей кавуновий солодкий ковток.

Бо літо — не тільки спекотні світанки,
Не тільки море, пісок чи ріка,
Літо — це щастя у звичайній світлині,
Що залишається з нами на все життя.