Неспокійна ніч

Мія ще довго сиділа на ліжку після того, як Макс пішов. У палатці було тихо, лише інколи чути було сміх дітей десь далеко біля костра.
Вона обійняла подушку і тихо прошепотіла сама до себе:
— Чому з ним усе так складно?..
Через деякий час двері палатки тихо відчинилися.
Мія одразу підняла голову. У дверях стояв Макс.
— Я ж казала, не треба приходити, — тихо сказала вона, але в голосі вже не було тієї злості.
Макс обережно зайшов і сів на край ліжка.
— Я знаю. Але я хвилювався за тебе… і за твою ногу.
Мія хотіла щось сказати, але замовкла.
— Болить? — тихо спитав він.
— Трохи… — відповіла вона.
Макс обережно взяв холодний компрес, який приніс із собою, і поклав їй на ногу.
— Так буде краще.
Кілька секунд вони сиділи мовчки.
— Мія… — тихо сказав він.
Вона підняла на нього очі.
— Я не хочу, щоб ти думала, що я спеціально роблю тобі боляче.
Мія зітхнула.
— Я просто не розумію тебе… то ти поруч, то робиш вигляд, що між нами нічого немає.
Макс трохи опустив голову.
— У таборі всі дуже швидко починають говорити. Якщо вони дізнаються… у нас можуть бути проблеми.
Мія мовчала, дивлячись на нього.
— Але це не означає, що ти мені байдужа, — тихо додав він.
Її серце знову швидко забилося.
— Тоді… чому ти цілував ту дівчину? — тихо запитала вона.
Макс здивовано подивився на неї.
— Що?..
— Я бачила.
Він кілька секунд мовчав, а потім тихо сказав:
— Вона сама мене поцілувала…
Мія опустила погляд.
— Я думала… що тобі байдуже.
Макс повільно підняв її підборіддя пальцями, щоб вона подивилась на нього.
— Мені зовсім не байдуже.
У палатці знову запанувала тиша.
Десь далеко було чути музику з костра, а всередині між ними знову з’явилося те саме хвилювання, яке вони обидва відчували з першого дня.
— Відпочивай, — тихо сказав Макс. — Завтра буде новий день.
Він повільно підвівся.
Мія дивилася йому вслід і раптом тихо сказала:
— Макс…
Він обернувся.
— Дякую, що допоміг мені сьогодні.
Макс усміхнувся.
— Завжди.
І вийшов із палатки, залишивши Мію з думками, які вже було неможливо зупинити.