Макс переживає

Макс обережно підняв Мію на руки. Вона сиділа, стискаючи руки на його плечах, і намагалася не дивитися на нього, не відповідаючи ні словом.
— Ти справді сердишся на мене? — тихо запитав Макс, йдучи через галявину. — Мені важко розуміти, коли ти мовчиш.
Мія лише мовчки відвела погляд, не відповідаючи.
— Добре, — продовжував він, — тоді я буду говорити за нас обох. Тобі боляче? Скажи, якщо сильно.
Вона лише тихо зітхнула, але не озвалася. Макс тримав її обережно, нахиляючись, щоб нога не заважала йому йти, але при цьому підтримуючи її спину.
— Ми майже дійшли до палатки, — сказав він спокійно, намагаючись заспокоїти її. — Довірся мені, зараз ти будеш у безпеці.

Мія мовчки кивнула, не відводячи рук від його плечей. Вона відчувала, як серце калатає, а поруч із Максом — хоч і не хоче цього показувати — стало трохи спокійніше.
Макс акуратно поставив її на землю і простягнув руку, щоб вона не впала.
— Тримайся за мене, — сказав він ніжно.
Мія трохи зніяковіла, відвернулася і вирішила сама підійти до палатки.
Але щойно вона зробила крок і ступила на траву навколо каменю, нога підкосилася.
— Ай! — прошепотіла вона, і майже впала.
Макс миттєво підхопив її на руки.
— Досить бути впертою, — сказав він серйозно, але тепло. — Дозволь мені допомогти.
Він обережно поніс її далі, і вони швидко дісталися до палатки. Макс акуратно поставив Мію на ліжко і знову перевірив ногу.
— Добре, — сказав він, тримаючи її ногу обережно. — Зараз треба відпочити. Не можна ставати на неї, поки вона не заживе.
Мія тихо зітхнула і, вперше за кілька хвилин, відчула, що поруч із ним їй безпечно, хоч вона й досі не хотіла цього показувати.