Наступний ранок

Наступного ранку сонце яскраво світило у вікно палатки. Пташки співали, а з галявини вже було чути голоси дітей.
Мія прокинулася і одразу згадала вчорашній вечір… лавочку, тиху розмову… і поцілунок. Її щоки одразу трохи почервоніли.
— Чого ти так посміхаєшся зранку? — підозріло запитала Аліна, дивлячись на неї.
— Та нічого… — швидко відповіла Мія і сховала обличчя у подушку.
— Ой, ні-ні, — засміялася Ліна. — Тут точно щось сталося!
— Кажи! — додала Софія.
Мія трохи помовчала, а потім тихо сказала:
— Я вночі виходила погуляти…
Дівчата одразу підсунулися ближче.
— І? — нетерпляче сказала Юля.
— І… там був Макс, — прошепотіла Мія.
У палаті одразу стало дуже тихо.
— І що було далі? — майже пошепки запитала Аліна.
Мія зніяковіло посміхнулася.
— Ми трохи поговорили… сиділи на лавочці… а потім…
— НУ?! — разом вигукнули дівчата.
— Ми поцілувалися… — тихо сказала вона і закрила обличчя руками.
У палаті почався справжній вибух емоцій.
— ЩОООО?! — закричала Ліна.
— ТИ СЕРЙОЗНО?! — засміялася Софія.
— Ого, Мія! — сказала Аліна. — Оце табір почався!
Мія сміялася разом з ними, але всередині трохи хвилювалася.
— Тільки… нікому не кажіть, добре? — попросила вона.
— Добре, добре, — сказала Ліна, але хитро посміхнулася. — Хоча це буде дуже важко…
У цей момент двері палатки відкрилися.
— Доброго ранку, дівчата! — почувся знайомий голос.
Це був Макс.
Мія миттєво завмерла. Дівчата тихо захихотіли.
Макс оглянув кімнату і на секунду зустрівся поглядом з Мією. Він трохи посміхнувся, але швидко зробив вигляд, ніби нічого особливого не сталося.
— Через п’ять хвилин збір на галявині, — сказав він. — Сьогодні у нас нова гра.
— Добре! — відповіли дівчата.
Коли Макс вийшов, у палаті знову почався шепіт і сміх.
Мія лише тихо посміхнулася.
Вона відчувала, що це літо стає все цікавішим… і, можливо, їхня історія з Максом тільки починається.