Нічна прогулянка і...

Після костру Мія повернулася до палатки, але не могла заснути. Серце ще калатало, думки не давали спокою — все, що відбулося вдень і ввечері, крутилися у голові, змушуючи відчувати легке хвилювання та цікавість.
Вона тихо одяглася і вирішила прогулятися по території табору. Ліс тихо шелестіло, а місячне світло висвітлювало стежку. Мія сіла на стару дерев’яну лавочку біля галявини і дістала телефон, відволікаючись на музику та повідомлення, намагаючись заспокоїтись.
Раптом вона почула тихі кроки. Піднявши погляд, вона побачила Макса, який також прогулювався нічною галявиною. Він помітив Мію і злегка усміхнувся.
— Привіт, — тихо сказав він, підходячи ближче. — Не спиш?
— Емм… ні, — зізналася Мія, трохи почервонівши. — Я… просто хотіла трохи подихати свіжим повітрям.
Макс присів на лавочку поруч, залишивши невеликий простір між ними. Вони сиділи мовчки, слухаючи нічні звуки лісу і потріскування вогню, що ще залишався від костру.
— Знаєш… — почала Мія, трохи нервово крутячи телефон у руках, — я рада, що ти був поруч сьогодні… на смузі перешкод і біля костру.
Макс повернув голову, глянув на неї і тихо посміхнувся:
— І я радий. Ти сьогодні дуже смілива.
Їхні погляди зустрілися. Мія відчула, як серце прискорилося. Було щось у його погляді — тепло, увага і ніжність, що змушувало її втрачати слова.
Макс обережно нахилився ближче, і Мія відчула його дотик, коли їхні губи зустрілися в легкому, ніжному поцілунку. Серце Мії забилося ще сильніше, щоки спалахнули червоним, але всередині відчувався неймовірний спокій і щастя.
Коли вони відійшли трохи назад, Мія тихо прошепотіла:
— Я… я не очікувала…
— Я теж, — тихо відповів Макс, посміхаючись. — Але іноді несподівані моменти найкращі.
Вони ще трохи сиділи на лавочці, обмінюючись поглядами і тихими усмішками, а нічна тиша лісу огортала їх спокійною магією. Це літо обіцяло бути незабутнім не лише через пригоди, а й через почуття, які тільки починали розквітати.