Нічна прогулянка

Вже пізно вночі, коли весь табір затих і чути було лише шелест листя та далекі крики сов, Мія не могла заснути. Їй хотілося трохи свободи після довгого дня знайомств і правил, тому вона тихо вийшла з палати, стараючись не розбудити подруг.
М’яко ступаючи по стежці до лісу, вона відчула прохолодний нічний вітер і запах хвойного лісу. Місяць високо світив на небі, відкидаючи довгі тіні на землю. Серце калатало від легкого хвилювання — нічні прогулянки завжди здавалися трохи забороненими, але Мія відчувала, що це саме те, що їй зараз потрібно.
Раптом серед дерев почувся шурхіт. Мія різко обернулася і побачила знайомий силует хлопця.
— Що ти тут робиш так пізно?! — вигукнула вона, сердито стискаючи руки в кулаки. — Може, навчишся не лякати людей?!
Хлопець зупинився, здивовано підняв руки:
— Емм… я… просто… прогулянка…
Мія кинула йому гнівний погляд і майже поверталася назад, але щось в його спокої і тихій усмішці змусило її трохи збентежитися. Вона не знала, що цей хлопець — Макс, її вихователь, який спостерігав за безпекою навіть уночі.
— Добре, добре, — буркнула Мія, все ще сердито, — тільки наступного разу будь обережний, щоб не налякати мене!
Хлопець тихо засміявся, але не відповів, просто пішов у свою сторону, залишивши Мію стояти посеред стежки з прискореним серцебиттям. Вона відчула одночасно роздратування, збентеження і… дивне хвилювання. Нічні пригоди тільки починалися, і Мія ще не здогадувалася, що цей загадковий хлопець зіграє важливу роль у її літі.