частина 2 художники

Іринка повернулася з відпочинку до Києва. Подзвонила своєму куратору. Розповіла, що все готове у неї для виставки. Оленка теж написала новели для її робіт. Дещо Іринка виставила і своєму блозі в Інстаграм. Люди радо лайкали її роботи, навіть захотіли купити в неї картини за великі кошти…

Іриночка зустрілася з подружкою. Її звали Тереза. Теж художниця. Готує свою виставку. Художниці сиділи в майстерні та малювали. Йшла жвава бесіда про художників України.

Іриночка  почала розповідати Терезі про представників української культури за межами України.

-Тереза, я дізналася таку інформацію. Зараз розповім.

-Давай розказуй.

- XX ст. в історії української культури характеризується активізацією еміграційного процесу. Особливо бурхливим він став відразу після занепаду УНР. Українці за кордоном розгорнули напружену організаційну та культурно-освітню діяльність. Протягом десятиліть у діаспорі був накопичений значний духовно-культурний доробок, завдяки якому українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність. Світового визнання набула творчість скульптура О. Архипенка, який працював у Франції та США, увійшов в історію мистецтва як один із прихильників модернізму ("Жінка, що йде" 1912 р., "Постать" 1920 p.). Він мав індивідуальні виставки в Німеччині, Франції, Англії. У Нью-Йорку відкрив власну школу, створив понад 750 композицій, серед яких бронзові плити-барельєфи Б. Хмельницького і М. Грушевського, що експонувалися в найбільших музеях світу. Митець виготовив скульптури князя Володимира Великого, Т. Шевченка та І. Франка, які були встановлені в Українському культурному парку в Клівленді, а скульптурна постать Кобзаря прикрасила м. Керхенсон у штаті Нью-Джерсі. О. Архипенко постійно виступав з доповідями на мистецькі теми в університетах та мистецьких товариствах США. Серед відомих українських скульпторів слід згадати і М Черешньовського (пам'ятники Лесі Українці в Клівленді (США) і Торонто (Канада); Лео Мола (Л. Молодожанина) - автора пам'ятників Т. Шевченкові у Вашингтоні (1964 р.) та Буенос-Айресі (1971 p.).

- Ти права ,Іринко. Скільки людей  пішло закордон. Картини тепер не повернути вже…В цьому винувата наша влада, яка плює на мистецтво.

-Це точно, Тереза. Без художників наша Україна, як без рук.

Тереза продовжила свою розповідь такими фактами.

- Важливим культурним центром української еміграції був заснований 1926 р. у Берліні Український науковий інститут на чолі з українським істориком Д. Дорошенком. З 1932 р. і до Другої світової війни ним керував філософ та історик культури І.Мірчук. При інституті працювали видатні українські науковці: історики С. Томашівський, Д. Олянчин, В. Кучабський, літературознавці Б. Лепкий, М. Гнатишак, філософ Д. Чижевський та ін.

Значним здобутком української діаспори стало відродження діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка як спадкоємця заснованої 1873 р. у Львові дослідницької установи з тією самою назвою. У 1947 -1951 рр. президія товариства перебувала у Мюнхені, а потім переїхала в Сарсель, поблизу Парижа, де розташовується й дотепер. Українська діаспора зробила все можливе для збереження вітчизняної культури і збагачення її спадщини. У сучасному світі з його глобалізацією, інтеграцією, стандартизацією культурного життя переважна частина українських громад за кордоном намагається зберігати самобутні традиції, багатовікові культурні надбання українського народу, використовувати в громадському житті ті переваги, що їм надає їх належність до українства.

-А ти знаєш про Никифора з криниці?,- запитала Іринка.

-Ні,-відповіла Тереза. Вперше про такого чую.

- Український художник-примітивіст, який мав принаймні 17 імен, під якими фігурував у мистецтвознавчих книжках цілого світу. Як художника Никифора (українець-лемко) світ відкрив 1932 року, коли в Парижі в галереї Леона Марселя експонувалася його виставка з 200 малюнків. Провідними темами його робіт була біблійна та світська.

Перша персональна виставка художника відбулась у Львові. А потім його твори виставлялися у різних країнах світу понад 80 разів — представлення його картин у Римі (1957), Німеччині (1961) та Парижі (1964) остаточно закріпили за ним славу геніального новатора у сфері наївного мистецтва.

Криницький ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на його картинах постають величні хмарочоси, цілі міста зображені з висоти пташиного лету; не був одружений, не мав романів із жінками, а малював вишукану… порнографію; "проектував" квітучі міські квартали, перетворюючи похмурі сірі будівлі на розкішні букети з рослин та квітів.

-Оце так новинка. Я не знала про такого художника. Що ще ти можеш розповісти про українських художників.

-Ще є Олекса Грищенко. Цей український художник належить до видатних представників паризької школи зі світовою славою. Постійний експонент таких музеїв як Musée National d’Art Moderne (Париж), the Royal Museum in Copenhagen, the Museum of Montreal. Робив виставки в Нью-Йорку, Філадельфії, Мадриді і Стокгольмі. Цікаво, що за експертними оцінкам, вартість всіх творів Олекси Грищенка перевищує 700 тисяч доларів.

Довгий час жив і працював у Парижі, де за ним закріпилася слава художника з світовим ім’ям. Паризька богема знала його під прізвиськом "український розбійник", хоча тоді він покинув свою країну вже назавжди. У Парижі він змінив свій кубістський стиль на динамічніший експресіонізм.

Грищенка шанували такі знані митці світової слави, як Дерен, Дюні, Боннар, Леже, схвально відгукуючись як про самого митця, так і про країну його походження. Тим не менше, у деяких західних довідниках він й донині значиться росіянином, – попри те, щоу 1958 році, у надрукованій в Мюнхені книзі спогадів "Україна моїх блакитних снів", Грищенко чітко окреслив свою приналежність до українства.

-Цікаві особистості відкриваються.

-Так. А ще можу доповнити список таким іменем, як Яків Гніздовський. Один із найвідоміших у світі галицьких митців ХХ століття. Графік, кераміст. Його твори свого часу прикрашали президентські апартаменти Джона Кеннеді у вашингтонському Білому Домі. "Кожна гравюра – особливий мікрокосмос" – говорили про Якова Гніздовського колеги.