Розділ 40

Зранку, прокинувшись, вона помітила, що в будинку нікого вже не було — дивно, так рано встали. Трохи отямившись із просоння, взялася за щоденну рутину, але дещо дивне відірвало її від цього: ні в дворі, ні в будинку Марії й Матвійка не було. Дівчина переглянула речі й помітила, що деякі з них зникли.

Отже, вона пішла. Насправді причин було безліч: наприклад, їхня сварка або набридло таке життя (тоді б вона, мабуть, попрощалася), а може, Дем'ян сказав щось надто зухвале. Не довго думаючи, вона вирушила на пошуки, адже не хотіла, щоб з ними щось сталося. Надто ризиковано заблукати у такому великому лісі, де найближче поселення за три години звідси, і то — якщо піти в правильний бік.

Як тільки дівчина зайшла в ліс, на дорозі з'явився вже знайомий силует: 

— Ну нарешті! Я думав, що ти вже не схочеш їх вертати. 

— Чому ти мені одразу не сказав? 

— Бо не знав, яким буде твоє рішення. Можливо, для тебе так краще буде, а можливо — ні. 

— Ти вважаєш, що я геть безсердечна? 

— Ну так, дивлячись на те, що ти забула дати Радику сніданок. 

— Ти гадаєш, мені було до цього діло прямо зараз? Можеш, будь ласка, відвести мене до них? 

— Ходімо, — видихнув хлопець, узявши дівчину за руку, і повів у геть іншу сторону.

— Ти з самого початку стежив за ними? — запитала дівчина, перебираючись через гілки, які Дем'ян вчасно вирішив таки притримати. 

— Так. 

— Мабуть, частенько стежиш уночі за нами? 

— Так, наглядаю. А то хто знає: може, хтось посеред ночі вийде на зірки дивитися, що є небезпечно в лісі.

 — Ой, та годі тобі! Як гадаєш, чому вона пішла? 

— Якщо чесно, поняття не маю. Мабуть, це тобі доведеться самій з'ясувати. 

— Чому самій?

— Невпевнений, що вона хоче мене зараз бачити. 

— Отакої... Таки щось погане сказав? 

— Кожен по-різному сприймає інформацію. Можливо, для неї це було боляче.

 — Ти безсердечний, Дем'яне. Хіба не знаєш, що у людей в грудях серце, а не камінь? 

— Знаю, знаю, сам колись таке мав, — дівчина помітила, як посмутнішало лице хлопця. 

— Вибач.

 — Чого вибачаєшся? Ти все по суті сказала. 

— Мені здається, тебе це зачепило.

 — Та ні, це спогади, а не твої слова. 

— Всеодно вибач. 

— Ти вирішила сьогодні вибачитися за всі рази наперед? Хвхвхвхв.

 — Ой, з тобою по-доброму, а ти насміхаєшся! 

— Ми скоро вже прийдемо. Хоч вони й рано вийшли, але завдяки темним силам далеко не зайшли: ходять по колу й навіть не здогадуються про це.

 — Бачиш, навіть темні іноді можуть стати в пригоді.

 — Навіть темні... — важко видихнув хлопець.

За мить він зупинився, розвернувшись до дівчини:

 — Вони ось там далі. Ти сама...

 — Добре, дякую тобі. 

— Я буду тут неподалік, прямісінько на тому дереві, якщо що.

 — Ага.

Дівчина кивнула й пішла в бік двох силуетів. Коли наблизилася, Марія з пересторогою відійшла назад. 

— Що ти тут робиш? — мовила вона. 

— Маріє, навіть не знаю, з чого почати... 

— Не треба. Я не хочу, дай нам просто піти. 

— Ти гадаєш, що зможеш сама вийти з цього лісу? Не за себе, так за сина врешті подумай! 

— Це ти мені зараз погрожуєш? 

— Не погрожую й навіть не думала над цим. Просто ви геть не знаєте, де тут найближча місцевість. Якщо хочеш, я тобі покажу — все ж це краще, ніж блукати лісом з дикими звірами. А ще якщо ніч настане, то це може закінчитися погано. Тож, прошу, довірся мені, і я виведу тебе до поселення.

 — Гаразд, виведи нас, але тільки мовчки. Не маю бажання з кимось спілкуватися. 

— Добре, як забажаєш. Ходімо.

Знехотя дівчина з сином таки пішли за Зоряною. Деякий час вони дійсно йшли мовчки, та все ж тишу довелося порушити. 

— Маріє, чому ти втекла? 

— Я ж казала, що не хочу говорити, — сказала втомленим голосом дівчина. Зоряна лагідніше продовжила: 

— Це через сварку, так? Ти не хотіла зі мною жити через це?

Дівчина вирішила мовчати, але потім тихо промовила, ніби дійшовши внутрішньо якихось висновків: 

— Ні, це не через сварку. Хоч жити так і нестерпно, проте можливо, та й тим більше я багато тобі чим завдячую. 

— Тоді, мабуть, це через те, що тобі набридло таке життя в лісі?

 — Жити в лісі чудово, я давно шукала такого спокою в житті, коли тебе ніхто не осудить.

 — Так чому тоді? Це через Дем'яна? Так, це точно через нього! Що він тобі сказав?