Розділ 38

— Чуєш, Зореславо? — озвалася Марія, при цьому вишиваючи сорочку синові. 

— Що? 

— Мені здається чи між вами з Дем'яном чорний кіт пробіг? — дівчина механічно вказала рукою на вікно, де у дворі Дем'ян вчив Матвійка вирізати фігурки з деревини.

 — Та ні... 

— А чому ви так спілкуєтесь? Раніше наче закохані були, а зараз ніби чужі стали. 

— Та чого ж чужі? Ми просто друзі. Та й живемо поволі, коли-як переговоримо... Це ж все-таки дружба, правда? 

— Ну так, так...

Дівчина продовжила вишивати, доки Зореслава місила тісто.

— А все ж таки між вами дійсно нічого немає? Бо ви так дивитеся один на одного, що важко повірити, що це тільки дружба.

— Тільки дружба. Що за запитання, Маріє? 

— Я просто собі подумала... Якщо це дружба, то він наче вільний виходить, правильно? — ледве підбирала слова Марія. 

— Ну, виходить, що так. Але стоп, зачекай, ти що... закохалася в нього?

 — Та не те щоб закохалася, — почала заперечувати дівчина, махаючи руками. — Просто якщо він врешті вільний, то чому б не спробувати? Он дивись, як вони з Матвійком прив'язалися один до одного!

 — Послухай, Маріє, не варто робити таких поспішних висновків. Хіба потрібен зараз якийсь шлюб, якщо хлопчик і так отримує нормальне спілкування?

 — Та може, я й сама кохати хочу! Мені теж хочеться якихось почуттів. Я втомилася тільки вигадувати ці всі романи, мені й у житті хочеться, поки ще зовсім молодість не втратила.

— Ти чого, Маріє? Ти хіба забула, як ненавиділа його, або що він зробив?

Зореслава сама здивувалася своїм словам, адже зараз вона маніпулювала всім, аби тільки переконати подругу відмовитися від цієї ідеї з коханням — не тільки через те, що її серце врешті буде розбите, а й тому, що вона страшенно ревнувала.

— Та я пам'ятаю все! Але іноді треба вміти прощати, особливо коли людина визнає і кається. Дивись, як вони сміються разом! Хочу, щоб ми отак разом утрьох сиділи біля озера: вони вирізатимуть з дерева, а я співатиму їм пісень, хвхвхвхв... — Зоряно, — сказала дівчина з замріяними очами, — як думаєш, у нас може щось вийти? 

— Я дуже не хочу тебе розчаровувати, та мені здається, що Дем'ян не здатен на кохання.

— А я спробую! Може, мені вдасться розбити цю крижину.

Зоряна хотіла багато чого сказати, але залишився тільки ком у горлі, який вона гучно ковтнула. Вона розуміла, що наговорить всіляких непідібраних слів і може образити Марію, а з іншого боку думала: «Може, краще образити, але позбавити і себе, і її від майбутніх страждань?». Питання залишилося відкритим, і невідомо, чи взагалі колись закриється.

Хліб не вийшов: він не виріс, і його довелося викинути на поживу диким тваринам. Тепер прикмета спрацювала — з поганими думками й хліб такий же вийде.