Розділ 29

Наступного дня вони, як і гадалося, вирушили в місто. Це було складно, адже відстань доволі довга й затягувалася на увесь день, а йти заспаною — ще те випробування, виявляється. Якось не вірилося Зоряні у приказку «Хто рано встає, тому Бог подає». Але, на щастя, усе було спокійно. Додому вона купила сушених трав, а також ліків (це теж сушені трави), чаї різні, кренделиків на зборищі. І це все допомагав нести їй Дем'ян, який увесь час був поруч, жартував і робив цей день набагато яскравішим.

​Також під час прогулянки трапилася небезпека: дівчина побачила на горизонті тітку Палажку, мамину сестру, і злякалася, що та її помітить. Тож, узявши за руку Дем'яна, кинулася тікати на інший бік. Той не зрозумів, що сталося, але все одно біг разом із дівчиною, а тоді заспокоював її.

​За осінню з холодними вітрами та пожовклими околицями прийшла зима. Хоч вона й була доволі холодною, та для Зоряни — чарівною, адже вони з Дем'яном бавилися досхочу, як малі діти: ліпили фігури, кидалися сніжними кульками, каталися на замерзлому озері. Насправді дівчина боялася, але, бачачи, як хлопець з неї відверто дражниться, зібрала волю в кулак і сама пішла. Спочатку був ризик впасти, але Дем'ян міцно тримав за руки, не дозволяючи навіть синця набити. Він кепкував з червоних щік дівчини, але при цьому всьому казав, що це дуже мило. Іноді щоки були червоні не тільки від морозу, а й від надмірної близькості, яка викликала мурашки та шаріння.

​По вечорах дівчина лежала на печі, хлопець лягав на її коліна й заплющував очі, а вона читала книжку — такі казки купила, дуже вже старі, затерті, але настільки легкі для прочитання. Дем'ян усе бубонів з того, як нерозумно чинять головні герої, але дівчина не казала йому, що й він у свій час чинив так само. Чомусь легше було промовчати й не сваритися через дрібниці.

​До речі, Радик, мабуть, був тут найрозважливішим: він постійно спав у теплі, поки «діти» бавилися в холодному снігу й відморожували собі пальці (ха-ха-ха-ха!). Хоч хтось мав за ними наглядати й бути дорослим, от він і виконував цей статус.

​Зима проходила швидко й у веселощах: із теплим чаєм із сушеною м'ятою, з грибною юшкою із сушених грибочків — це побутовий бік. Насправді не все було так красиво й естетично, як воно розказується: зима іноді буває жорстокою. Дрова намокають через сильну бурю, а димар стає вогким, через що доводилося спати мало не в усьому, що було. У ці моменти Дем'ян хотів зігріти вночі дівчину своїм теплом, обіймаючи її без жодного на те дозволу, проте він же холоднокровний... Часто за усмішкою ховався страх втрати.

​Але цьому всьому настав кінець: коли перші підсніжники виокремилися й визирнули на цей білий світ, а птахи повернулися з далеких країв, тоді й на сопілці кожен день хотілося ловити їхні співи та й собі перегравати — такі собі народні перегри.

​Після зими було багато роботи, а саме — прибирати територію, яка під снігом не виглядала у такому занедбаному стані, а також садити першу городину. Ой і насміялися вони тоді! Замащені в землі, ледь тримаючись на ногах, усе одно сміялися й співали пісень. До речі, Дем'ян міг імітувати звуки птахів, тож коли Зоряна заводила нову коломийку, тут як тут і соловейко грав. Взимку це теж було чимось чудесним, хоч і дрібничкою, адже почути співи птахів узимку — це ще щось!

​Дівчина настільки прив'язалася до хлопця, що вже ні дня не могла уявити без нього. Часом здавалося, що й Дем'ян може теж так палко кохати — тільки його один погляд вартував тисячі слів. Але, мабуть, це була лише дурна фантазія, те, що хотілося видавати за дійсність.