Глава 4: День відкриттів і перших тріщин

Мавкель продовжує читати:Ранок після шторму видався дивно спокійним. Сонце піднялося над горизонтом яскраве й безжальне, ніби нічної бурі ніколи не було. Пісок на пляжі був вологим і твердим, уламки літака блищали, як металеві кістки. Повітря пахло свіжою землею, мокрим листям і сіллю — запах, який уже починав ставати рідним.
Макс прокинувся першим. Він лежав на спині під скелею, Луна спала, поклавши голову йому на груди. Її дихання було рівним, рожеві пасма розкидані по його руці. Він не рухався, щоб не розбудити її — просто дивився в небо, де кружляли чайки. Думав: «Скільки ще таких ранків ми побачимо тут?»
Він обережно встав, поправив сорочку, вийшов на пляж. Група вже прокидалася. Бліз робила віджимання на піску, Еко збирала мокре пальмове листя (щоб висушити й використовувати як ковдри), Вайпер перевіряла power bank — 4% заряду залишилося.
Макс:
«Доброго ранку. Сьогодні йдемо на гору. Треба побачити весь острів і подати сигнал. Якщо хтось побачить дим або літак — кричіть. Беріть воду, фрукти. Хто йде зі мною?»
Бліз підвелася, витираючи піт.
Бліз:
«Я. І ще хтось сильний потрібен.»
Еко:
«Я піду. Треба знайти нові рослини й перевірити, чи є джерело вище.»
Місті:
«Я теж. Записуватиму все. І якщо знайдемо високу точку — спробую сигнал SOS з телефону.»
Шедоу:
«Я піду. Намалюю карту згори.»
Макс кивнув.
Макс:
«Добре. Решта залишаються тут: Луна — відповідає за табір і вогонь, Спаркл — моральний дух, Фрост — організовує речі з літака, Роксі — музика й настрій, Нова — дивиться на небо, Вайпер — намагається щось зробити з технікою.»
Луна підійшла, обійняла його ззаду.
Луна:
«Будь обережний. Повертайся до вечора.»
Макс поцілував її в скроню — коротко, але всі побачили.
Група з п’яти осіб рушила в джунглі. Шлях був крутий: спочатку пісок, потім коріння, ліани, що чіплялися за ноги. Еко йшла попереду, показуючи безпечні стежки.
Еко:
«Дивіться під ноги. Тут є отруйний плющ — листя з трьома лопатями. І змії люблять ховатися під камінням.»
Вони йшли дві години. Потім вийшли на плато — відкрита галявина з високою травою. Звідти вже видно було вершину гори — голу скелю, що стирчала над кронами.
Бліз:
«Останній ривок. Давайте бігом.»
Вони піднялися. На вершині вітер був сильний, холодний. Вид відкривався неймовірний: острів виглядав як зелена крапля в океані. З одного боку — пляж, де вони жили, з іншого — лагуна з коралами, мангрові болота, невелика внутрішня річка, що впадала в океан.
Місті дістала телефон.
Місті:
«Є сигнал! Слабкий, але є! GPS працює!»
Вона швидко ввела координати, надіслала повідомлення: «SOS. Катастрофа Boeing 777. Координати: [широта, довгота]. 11 вижили. Потрібна допомога.»
Повідомлення пішло. Але відповіді не було.
Шедоу сіла на камінь і почала малювати — швидкими штрихами: контур острова, пляж, гора, струмок, можливі місця для табору.
Шедоу:
«Ми можемо перебратися ближче до річки. Там свіжіше, більше їжі.»
Раптом Бліз показала рукою.
Бліз:
«Дивіться! Там, у джунглях — щось блищить. Метал?»
Вони спустилися вниз, до місця, де блищало. Це були старі уламки — не їхнього літака. Невеликий літак, іржавий, зарослий ліанами. На фюзеляжі ледь читалася напис: «USAF 1958».
Еко:
«Це військовий літак. Мабуть, зниклий у 50-60-х. Тут ніхто не шукав.»
Всередині — іржаві банки, старі карти, компас, навіть кілька патронів до пістолета (але пістолета не було).
Макс:
«Це добре. Компас — наш. Карти — можливо, покажуть, де ми.»
Але радість тривала недовго. Коли вони повернулися до табору, виявилося, що за день сталася перша серйозна сварка.
Фрост і Спаркл посварилися через розподіл кокосів.
Фрост:
«Чому вона отримала більше? Я модель, мені треба виглядати добре!»
Спаркл:
«Ти серйозно? Ми всі голодні, а ти про фігуру?»
Луна намагалася помирити, але Фрост крикнула:
Фрост:
«Я не хочу тут гнити! Я хочу додому!»
Коли Макс повернувся, він застав їх усіх у напрузі.
Макс:
«Досить. Ми знайшли стару базу. Є компас, карти. Ми не самі були тут. І сигнал пішов. Тепер головне — триматися разом. Якщо почнемо гризтися — кінець.»
Вечір вони провели біля вогню — мовчки їли, слухали Роксі, яка співала тиху пісню під губну гармошку.
Луна:
«Макс… а якщо нас не знайдуть?»
Макс:
«Тоді ми побудуємо нове життя. Але я вірю — знайдуть.»

Мавкель перегортає сторінку.