Чарівне зілля

А далі трапилося все так, як і наказував Загадковий Голос. Облетівши Ліс, Фея повернулась до свого будиночка з Прекрасним Драконом. Лисеня спочатку полохливо ховалося від Нього по закутках двору й будиночка, але до вечора звикло і не здригалося навіть тоді, коли Дракон хитро дивився на нього своїми жовтими, наче бурштин, очима. З настанням ночі всі поснули, втомлені денними пригодами, і прокинулися аж під ранок. Фея під пильним поглядом Дракона швиденько приготувала Чарівне Зілля і вийшла на ґанок. Просто біля сходинок уже височіли чималенькі купки самоцвітів.

‒ Певно, Гноми цілу ніч трудилися у своїх підземних копальнях, - подумала Фея, оглядаючи коштовне каміння і невеличкий гурт маленьких бородатих чоловічків. – Хто тут серед вас головний?

Сивий Старий Гном вийшов наперед і кивнув:

‒ Ну, я. Думаю, Тобі цього вистачить?

‒ Я теж так думаю, - відповіла Фея. – Величезне вам спасибі за роботу. Зможете ще затриматись і допомогти?

‒ Авжеж, - відповіли в один голос Гноми. – А що треба?

‒ Ми маємо швиденько викласти з усіх самоцвітів коло на землі.

‒ Без питань. Хлопці, до роботи!

І всі разом – Фея, Гноми та Лисеня – кинулися викладати коштовне каміння. Якась мить – і все було готово.

‒ А тепер не лякайтеся, - попередила Фея і гукнула Дракона.

Як тільки Він з’явився, Гномів наче вітром здуло аж під стіну будинку. Вони стояли, притиснувшись один до одного, і пильно спостерігали за всім, що відбувалося.

Над верхівками дерев ніжними барвами заграло небо від сонця, що сходило. Перші його промінчики продерлися крізь гілки дерев і заграли різнокольоровими спалахами на самоцвітах. У цей час Дракон із силою дмухнув у бік кола із самоцвітів, і вогняні язики, що вирвалися з Його пащі, розпочали свій танок. І вже важко було зрозуміти, де в пекучому колі вогонь, а де сяйво самоцвітів. Іскри, що підіймалися над блискучим колом, розсипалися довкола цілим водоспадом блискіток, відбивалися у зачудованих очах Гномів, у мокрому носику Лисеняти, палахкотіли у лусках блискучого Драконового тіла і веселково світилися у кришталевому глечику з Чарівним Зіллям у руках Феї.

Вона наблизилася до вогняного кола і різко вилила всю рідину з глечика. На мить вогонь майже зник, наче зіщулився від несподіваного нападу Чарзілля, а тоді знов спалахнув з новою силою. Але тепер він не був різнобарвним, тепер він горів спокійно, рівномірно, схожий на високу зеленувато-блакитну колону, на верхівці якої сяяла жовта корона. З неї вгору підіймалася зелена пара і, здавалось, зникала у висоті вранішнього неба. Ще якась мить – і зник вогонь, зникли самоцвіти, а на їх місці вся земля враз вкрилась молодою зеленою травичкою…

‒ Ого! Гляньте у небо!!! Що там? – пролунав здивований вигук одного із Гномів.

І коли всі підняли очі вгору, то побачили безліч яскравих райдуг чудернацької краси. Вони сяяли усіма можливими й неможливими кольорами та блискотіли в променях ранкового сонця. А по небу, просто над будинком Феї, в різні боки розпливалися світлі різнобарвні хмаринки, з яких на землю падали кольорові краплини дощу, наче маленькі самоцвіти. І там, де краплинка доторкалася до землі, виростала молода зелена трава, розквітали квіти, а де зачіпала дерево – просто на очах бубнявіли бруньки та з’являлися маленькі листочки… Дракон відкрив пащу і жадібно ловив рожевим язичком водяні кульки, а Лисеня жваво бігало по траві й намагалося тикнути носа у кожну квіточку, що розквітала перед ним…

Фея весело засміялась. Вона помітила, що у Гномів під чарівним дощем зникла сивина з бороди і всі вони ніби помолоділи просто на очах. Вони теж дивились одне на одного і реготали - чудувались і раділи усім тим змінам, що відбувались із ними та довкола…

Ліс потроху оживав. Знов заспівали птахи, що стривожено стихли були перед дощем, комахи, не зважаючи на краплини в повітрі, вилазили зі свої схованок і навіть пробували літати. Всі тварини, навіть кажани, що вляглися спати зі сходом сонця, повиходили - повилазили - повилітали зі своїх домівок назустріч чарівному дощу. А він падав і падав, з кожної хмаринки, що розлетілась над Лісом, чарівними краплинами зцілював увесь Ліс та усіх Його мешканців…

Лінтевіл прокинувся від шуму дощу і від якогось незрозумілого радісного відчуття, що несподівано наповнило його. Він схопив свій ріжок і вискочив на вулицю, просто під чарівний дощ. Підставив обличчя теплим краплинам, і рука з ріжком сама піднялась до рота… Лінтевіл щосили весело дудів у ріжок, і йому вторували тисячі інших ельфійських ріжків…

А над кронами дерев летів Прекрасний Дракон із Феєю і лунала велична Пісня Життя, яку співала така юна, але така мудра чарівна Крилата Дівчина. Тепер Вона знала, що її Любов і Турбота, разом зі спільними зусиллями усіх Мешканців Лісу, захистять Його від будь-яких негараздів.