Політ

Фея насолоджувалась польотом. Ніколи раніше вона не мчала так високо і так швидко. Зустрічні повітряні потоки роздували її волосся, лоскотали обличчя, розвівали поділ легкої сукенки та остуджували розпашіле обличчя. Фея легенько погладила Дракона по гребінчику і Він дещо сповільнив свій лет. Тепер Вона змогла краще розгледіти зелене море дерев, що простягнулося просто під ними. З такої висоти внизу все здавалось мініатюрним, наче ляльковим, майже несправжнім. Особливо це відчувалось після дивної пригоди на темній лісовій галявині. Якби не реальний Дракон, на якому Вона летіла, то можна було б подумати, що все те, що щойно трапилося, ‒ гра Її уяви, фантазія, народжена втомою і постійними думками про порятунок Лісу від хвороби. Але ні, все ж була та Темна Постать, був загадковий Голос і були вказівки щодо подальших дій…

Раптове швидке зниження Дракона вирвало Фею із роздумів.

- Що трапилося? – запитала вона і глянула на величезні клени, які стрімко наближались. Здавалось, ще мить – і Дракон просто вріжеться в них на величезній швидкості. Фея примружила очі й з усієї сили вчепилась у помаранчевий гребінь. Але над самими верхівками дерев Дракон загальмував і почав плавно кружляти. Фея помітила якийсь незвичний рух у кроні дерев. Хтось, досить великий, стрибав із дерева на дерево, рухаючись у напрямку Ельфійського Поселення. Гілки прогинались під його вагою і зверху здавалось, що щось велике пливе у глибині зеленого моря. Потім вони поволі змикалися, ховаючи слід у густому листі. Фея довго придивлялась, поки помітила хлопчину, що спритно перестрибував із гілки на гілку, час від часу хапаючись руками за стовбури дерев. Побачивши Дракона, хлопчик зупинився і підняв голову догори. Його очі зустрілись з очима Феї й вона відчула, що добре його знає:

- Лінтевіле, це Ти?

- Здрастуйте, а я Вас відразу й не помітив. Тільки Дракона.

- Налякався? Вибач. Я сама до Нього ще не зовсім звикла. Зачекай, ми зараз спустимося.

І Фея, легенько поплескуючи Дракона по гребені, скерувала Його на галявину біля кленів. Зіскочила зі спини й підійшла до дерева, по якому злазив Лінтевіл.

- Ну, - почервонів Ельф. – Трохи розтривожився. Я ніколи раніше не бачив Драконів і не знаю, чого від них можна чекати.

- Він спокійний і слухняний. Мій новий помічник, - засміялась Фея. – Слухай, Лінтевіле, відколи ми бачилися востаннє, рік тому на Лісових Перегонах, Ти добряче виріс, подорослішав. Пам’ятаю, як вправно Ти тоді всіх обігнав і виграв Кубок. Ти молодець.

Лінтевіл знову почервонів і опустив очі. З одного боку, йому було приємно, що Фея його запам’ятала. Але водночас йому захотілось заплакати з розпачу, бо цього року не буде Змагань, не буде того свята й веселощів, не буде спілкування з друзями, не буде того врочистого піднесення, очікування перемоги й самої перемоги… Ех, нічого не буде… Він закусив губу, стримуючи сльози. Фея, ніби читаючи його думки, промовила:

- Ти не хвилюйся, все буде добре. Думаю, навіть Змагання відбудуться вчасно. – Вона таємниче посміхнулась. – Тепер я знаю, як діяти. Але мені потрібна Твоя допомога.

- Що я маю зробити? - стрепенувся Лінтевіл. – Я готовий.

- Мені потрібна вода з Ельфійського Джерела. Я знаю, що ваш народ оберігає Його і нікого туди не пускає. Але мені ця вода вкрай потрібна, бо інакше я не зможу зробити Чарівне Зілля, яке врятує Ліс від хвороби.

- Авжеж, я принесу води, - з готовністю сказав Лінтевіл. – Але мені потрібен час, аби добратись до Джерела. Думаю, до заходу сонця я встигну повернутися.

- Можеш взяти Дракона, так буде швидше й безпечніше, - сказала Фея.

Лінтевіл не повірив своїм вухам. Невже йому пощастить політати на цьому Крилатому Красеневі!!! Та всі його друзі заздритимуть йому, коли він про це розповідатиме!!!

- А Він слухатиме мене? – запитав Лінтевіл, із деяким острахом наближаючись до Дракона. – Чи, може, краще я своїм ходом?

- Спробуй потоваришувати з Ним, - усміхнулась Фея, весело спостерігаючи за хлопцем. Вона була впевнена, що він знайде спільну мову з Драконом. Хоробре серце і надзвичайна спритність, притаманні маленькому Ельфові, саме зараз стануть у пригоді.

Дракон повернув голову до Лінтевіла, що обережно підійшов до нього. І, так само як при першій зустрічі з Феєю, поволі вдихнув повітря. Певно, Ельф припав йому до душі з тим першим же подихом, бо Дракон нахилився до хлопця й потерся вухом до його плеча. Тоді нахилив голову, ніби запрошуючи Лінтевіла сісти йому на спину, і примружив очі. Маленький Ельф скочив на Дракона, схопився за гребінь, і вони піднялися високо над Лісом.

Тим часом Фея сіла під деревом, прихилилась до стовбура й задрімала. Недоспані ночі й сьогоднішня пригода далися взнаки. А тут ще й вітерець прилетів і почав лагідно заколисувати її, гойдаючи гілля і тріпочучи листям. І снився Феї сильний і здоровий Ліс, і Маленький Ельф, що летів на Прекрасному Драконі до Ельфійського Джерела, і прохолода прозорої цілющої води у ньому…

Прохолода… Прокинулась Фея, коли над Лісом опускалось вечірнє сонце. Сильні й потужні помахи Драконових крил здіймали хвильки на високій траві лісової галявини. Лінтевіл на ходу зіскочив із Дракона, не чекаючи, поки Його лапи торкнуться землі.

- Видно, що хлопчина добре засвоїв практичний урок польоту на Драконі, - про себе пожартувала Фея, а тим часом промовила вголос. – Ну як, ще захочеш політати?

- О! Було б круто, - Лінтевіл аж світився від радості та задоволення, простягаючи Феї глечик із водою.

- Дякую, Хлопче. Ти навіть не уявляєш, яка цінна ця вода, особливо зараз. То що, доберешся вже додому сам?

- Ну, звичайно, якщо я більше нічим не можу допомогти…