Удома

Після того, як Лінтевіл трохи заспокоївся, мама відправила його мити руки:

- Запам'ятай, синку, це ‒ перше, що потрібно робити, коли приходиш додому. Старанно миєш всю долоньку, кожен пальчик, як зовні, так і з середини. Обов’язково із милом або спеціальною настоянкою. Поки миєш, можеш промовляти свою улюблену лічилочку до 40. А зараз сідай обідати.

На обід були улюблені страви Лінтевіла, які мама спеціально зробила для нього: млинці з кленовим сиропом, салат із молодого листя кульбаби та пророщених зерен конюшини, приправлений свіжим акацієвим медом, та узвар із шипшини і груш-дичок, що їх так охоче маленький Ельф збирав у лісі щоосені й сушив на горищі їхнього маленького будиночка.

- Мамо, розкажи мені, що трапилось у нашому Лісі? Я майже нічого не знаю, - закінчивши обідати, схвильовано запитав Лінтевіл.

- О, синку! Це трапилося так несподівано. Якось ввечері через наш Ліс пролітав Кажан. Кажани добре бачать у сутінках, але цей наштовхнувся на великого дуба на галявині та впав на землю. Після цього усе і почалося.

- Що почалося, мамо?

- Кажан лежав непритомний та стогнав. Його почули Їжачки, які, як Ти знаєш, щовечора виходять на прогулянку. Вони віднесли його до Лісового Шпиталю на лікування. А через декілька днів ці Їжачки та Лікар-Ельф, що оглядав кажана, захворіли. У них піднялася температура, з'явився кашель, стало важко дихати та рухатися. Виявилося, що Кажан був хворим. Він приніс невідому хворобу, якої у Лісі ніколи не було. Тепер усім нам треба бути обережними, щоб не захворіти.

- Вже відомо, що це за хвороба? Схоже, що моя подруга білченя Пухнастий хвіст теж захворіла. Ельфи понесли її до Шпиталю. Я можу її провідати?

- На жаль, ні, Лінтевіле. Хворим заборонено спілкуватись із іншими. Ця хвороба передається під час розмови, при обіймах, торканні. Дуже небезпечно, якщо хворий кашляне чи чхне, бо в повітрі залишаються краплинки інфекції. Якщо хтось вдихне це повітря, то може підхопити хворобу.

- Тому і потрібно носити захисні маски? Такі, як мені дав Сторожовий Ельф?

- Так, синку. А лікарі у Шпиталі ще носять захисні костюми. Бо у лікарні, де постійно перебувають хворі, ця хвороба ніби літає у повітрі.

Мама скрушно похитала головою:

- Навіть не знаю, скільки це триватиме. Ми вже дізнавались у своїх родичів та знайомих Ельфів у сусідніх лісах. Але марно. Ніхто ніколи не стикався з такими випадками… Тому довелося запровадити жорсткий карантин, щоб обмежити спілкування між Лісовими Мешканцями та запобігти поширенню хвороби…

Лінтевіл мовчки слухав Маму й думав:

- Ех, це ж треба було саме в цей час піти до родичів! Може, якби він був тут, у Лісі, то зміг би допомогти іншим у боротьбі з хворобою. А так… Тепер, коли карантин, нікуди не дінешся, треба бути в ізоляції… 

Близько тижня минуло, відколи Лінтевіл повернувся додому. Майже весь цей час він просидів у будинку і лише інколи виходив надвір, аби розім’ятися, позайматися своєю улюбленою гімнастикою та повправлятися у стрибанні по гілках дерев. Серед своїх друзів-ельфів він вважався найспритнішим у цій справі, ніхто не міг обігнати його, коли він мчав по деревах навипередки у погоні за щорічною винагородою – Ельфійським кубком Лісових Перегонів. Але цього року проведення Змагань було під загрозою через невідому хворобу, яка щодня косила нових і нових Лісових Мешканців. Мати щовечора, повертаючись із роботи, приносила невтішні новини. Хворих у Шпиталі більшало, вони слабшали просто на очах, недуга поступово, але невпинно, забирала всі їхні сили. Ті ж, хто начебто видужував, були дуже кволими та нездатними самостійно навіть встати з ліжка. Лісова Фея просто вибилась із сил, шукаючи порятунку від цієї біди. Вона перепробувала всі відомі компоненти для ліків, всі можливі їх поєднання, але все це мало допомагало. Їй вдалося лише полегшити протікання хвороби. А ось зупинити поширення болячки та добитися швидкого одужання та повного відновлення сил у тих, хто хворів, не виходило…

Лінтевіл увесь цей час перечитував мамині книги з лікувальної справи, намагаючись знайти хоч щось про схожі хвороби та їх лікування. Але все намарно…