Таємниче зникнення

Цього дня осінній ранок видався сонячним та теплим. У дуплі великого дубу, що на лісовій галявині, мама Білка якраз закінчувала готувати сніданок. Щойно жолудеві млинці з горіховою пастою опинилися на столі, як господиня подалася будити двох своїх діток – непосидючих білченят.

-  Гм… Дуже дивно…, - промовила мама Білка, дивлячись на пусті ліжечка своїх малюків. – Невже ці двоє соньків прокинулися раніше за мене?

Махнувши пухнастим хвостиком, вона миттю вибігла на вулицю і кинулася шукати малих бешкетників по всім численним гілкам та навіть серед трави під їхнім дубом. Однак білченят не було ніде…

Мама Білка змахнула лапкою сльозинки і що було духу закричала: «Допоможі-і-і-і-ть! Діти зникли!»

В цю мить неподалік якраз пролітала тітонька Сорока (або як ще її називають лісові мешканці – «Місцеве Радіо». І хоча в лісі зовсім не було ніякого радіо, проте тітонька Сорока переповідала останні новини, а подекуди і плітки, ніяк не гірше).

Почувши розпачливий крик мами Білки, тітонька Сорока від несподіванки ледь не впала на землю. В останню мить вона зуміла таки згрупуватися і майже віртуозно приземлилася поряд з нещасною матір’ю.

- Люба подруго, що за біда в тебе сталася? Невже білченята і справді зникли?

- Спра-а-а-а-вді! Зни-и-и-и-кли! – протяжно крізь сльози ледве змогла вимовити бідолашна мама Білка.

- Не журися, - поскрекотала Сорока. - Я знаю хто зможе зарадити твоєму горю і обов’язково  приведу допомогу!

Сказавши це, птаха здійнялася в небо і чимдуж полетіла в їй одній відомому напрямку.

А в цей час в будиночку край лісу пан Собік – англійський бульдог – насолоджувався своїм неквапливим традиційним сніданком – вівсяною кашею та горнятком чаю з молоком.

«Ох, що може бути краще за сонячний ранок і зварену на молоці вівсянку зі шматочком найсвіжішого вершкового масла і ложкою запашного лісового меду!», - думав він, старанно пережовуючи чергову порцію каші. «І що може бути найнуднішим за ще один день без жодних пригод», - вже в голос буркнув собі під ніс пан Собік.

Річ у тім, що до виходу на пенсію, пан Собік все своє собаче життя прослужив у поліції і допомагав розкривати найтяжчі злочини. Подейкують навіть, що прапрапрадід Собіка, лондонський поліцейський пес сер Тобі, якось допоміг в одній справі самому Шерлоку Холмсу!

Спершу, вийшовши на заслужений відпочинок і переїхавши з великого міста до будиночку біля лісу, Собік був дуже щасливим. Він тішився спокоєм і тишею заміського життя, інколи ходив рибалити або слухав плітки від «місцевого радіо» тітоньки Сороки… Проте в цій мальовничій картині ідеального життя Собіку чогось таки не вистачало.

Раптом думки колишнього поліцейського перервав наполегливий гуркіт у двері.

«Пане Собіку, ви вдома?» - почулося знадвору. «Відчиніть! Сталася страшна біда!»

Щойно двері було відкрито, як Сорока вихором залетіла до хати і заскрекотала про вранішнє нещастя в родині мами Білки. Вислухавши відвідувачку та уточнивши деякі деталі, Собік прихопив свій рюкзачок з необхідними поліцейськими штучками і щодуху помчав за Сорокою.

Біля великого дубу на галявині вже зібралося чимало лісових мешканців: пані Зайка, родина Мишок Полівок, пан Бобер, а також сімейство Ластівок. Всі вони як могли заспокоювали бідолашну маму Білку, а та тільки й могла що плакати.

Нарешті Сорока і Собік дісталися галявини. Ще підлітаючи до великого дубу пані Сорока загукала: «Дорогу поліції! Пропустіть слідчого!» Собік від таких слів трохи зніяковів і хотів було пояснити, що він вже давно не служить у поліції, та зрештою передумав, бо не це зараз головне. Натомість Собік привітався і запитав у мами Білки дозволу оглянути все навколо.

Слідів зникнення поблизу дубу виявилося небагато. До того ж співчутливі лісові мешканці, самі не розуміючи того, позатоптували все навкруги. Аж раптом увагу Собіка привернув цікавий предмет поміж трави. Це був гриб. І не простий, яких росте чимало в лісі восени, а рідкісний білий. До того ж, ніжка гриба була акуратно зрізана. Чи означає це, що хтось викинув або загубив біля дубу рідкісний білий гриб? Перевернувши знахідку, Собік помітив з одного боку безліч маленьких проколів – наче гриб поштрикали багатьма дрібними голками. Лише один лісовий мешканець здатен залишати по собі такі особливі сліди.

-- Пані Білко, а чи не бачили ви сьогодні поблизу пана Їжачка? – поцікавився Собік.

-- Ні, я бачила мого сусіда востаннє лише вчора, відповіла та.

-- Я теж бачила Їжачка учора, - втрутилася Мишка Полівка. – Він саме збирався вирушити на пошуки білого гриба.

«Цікаво, цікаво, - розмірковував Собік, - Їжачок цілий день розшукує рідкісний гриб, приносить його на своїх голочках майже до самого дому, а потім так просто губить… Щось тут не так… Схоже, у нас ще один зниклий.»

Раніше розкривати злочини Собіку допомагало його особливе чуття – на те він і служив у поліції. От і зараз все вказувало на те, що Їжачок якось причетний до зникнення білченят. Та щоб перевірити це, треба було спочатку знайти цього колючого пана.

Оселя Їжачка знаходилася на іншому кінці галявини поміж коріння старого пенька. Як і очікував Собік, господаря не було вдома. Проте в хатці відчувалося щось незвичайне та навіть підозріле. За словами тітоньки Сороки, пан Їжак був чемним, охайним та бережливим. Одначе нині скрізь був страшенний безлад. Здавалося, наче вихор пронісся хатинкою і перевернув усі речі на полицях.

- Схоже, хтось тут щось шукав… - пробубонів сам до себе Собік. Час від часу він полюбляв вимовляти думки в голос, аби краще зосередитися.

Аж ось до хатинки зайшла пані Сорока і мало не зомліла, вражена безладом. Від ранку пані Сорока супроводжувала Собіка повсюди, куди б той не йшов – в інтересах слідства, зрозуміло, а не для того, щоб збирати свіжі плітки.

- А чи не помітили ви, пані, чогось незвичайного у поведінці Їжачка останніми днями? – запитав Собік Сороку.

- Здається ні… - замислено відповіла та. – Хоча так, авжеж, було дещо! – аж засяяла Сорока від нагоди по-справжньому допомогти у розслідуванні. – Останніми днями Їжачок не розумівся з Кротом, а вчора у них виникла гучна сварка. Я пролітала якраз неподалік і не могла не почути, як Їжак сварив Крота, що той побудував свої підземні лабіринти поблизу грибниць і від цього грибів стає все менше і менше.