Лісова рада

Фелікс прокинувся, коли сонце було вже майже на середині небосхилу. Єноти займалися своїми справами, не турбуючи втомленого приятеля. Він потягнувся і, зіскочивши зі свого ліжка, попрямував до вітальні. Умившись за допомогою лапи, яку він вилизував язиком, Фелікс поглянув на Рума. Той, відірвавшись від складання кубика Рубика, посміхнувся Феліксу.

— Прокинувся нарешті? Ми вже пообідали. Тобі залишили запарену вівсянку і на додаток сире яйце.

— Запарену вівсянку?

— Так. А чого ти дивуєшся? Туристи забули чайника, що працює від сонячних батарей. От Мех його й притягнув. Дуже корисний пристрій у господарстві.

— Та звідки ж я знав. Тому й здивувався.

— Швидко обідай і підемо знайомитися з нашими сусідами. Сороки ще зранку усіх у лісі сповістили про твою появу.

Швидко впоравшись з вівсянкою та яйцем, Фелікс рушив услід за єнотами до лісової галявини.

***

Галявина з’явилася на старій вирубці, коли цей ліс ще не був заповідником. Декілька десятків старих пнів утворили щось схоже на залу просто неба. Височезні дуби захищали галявину своїми товстими стовбурами від сторонніх очей.

Окрім єнотів та Фелікса, на галявині зібралися їхні сусіди. Тут були дві родини борсуків, декілька козуль та оленів, бригадир бобрів, вепр, лисиці та їжаки. Був тут присутній і Рембо. Він сидів осторонь, вилизуючи подертого хвоста.

Потім на галявину вийшла родина ведмедів. Ввічливо привітавшись з усіма, вони вляглися попереду. Останнім прийшов старий вовк, а на гілці засохлого дуба всівся пугач на дивне прізвисько Кант.

— Це що, вони усі через мене зібралися? — вирячив очі Фелікс.

— Та ні. Забагато шани твоїй особі. Це Лісова рада та небайдужі мешканці заповідника. Бо я зранку подав скаргу на нічну витівку Рембо.

Вовк на прізвисько Гнат, оглянувши присутніх, почав нараду.

— Сьогодні ми розглядаємо два питання. Перше – до братів єнотів приєднався втікач із міста. Це кіт на прізвисько Фелікс.

Звірі обернулися до Фелікса, який на вимогу Рума видерся на пеньок.

— Кіт буде мешкати у їхній печері. Вночі він пройшов випробування, під час якого виявився спритним та сміливим. Отже, не бачу перешкод, щоб відмовити братам єнотам у їхньому проханні. Які є думки з цього приводу у шановної спільноти?

— Та він навіть схожий на єнота. Нехай залишається, — промовив борсук.

— Ще один бешкетник? А чи не забагато це для нашого лісу? — ляснув хвостом по траві бригадир бобрів. — У лісничого кіт є. Навіщо нам у лісі двоє котів? Нехай до села чимчикує.

— У лісничого кіт не рахується, бо він на державній посаді. Його навіть до опису майна включено, — заперечив бобру Рум. — Тому ми прохаємо шановне товариство дозволити Феліксу приєднатися до нашої зграї. У місті з нього знущалися. У лісі кинули напризволяще. Отже, він має отримати статус біженця.

— Ну якщо статус біженця, то я згоден, — задоволено забубонів бобер.

— Не потрібен нам тут міський шпигун, — зашипів Рембо. — Хто може з упевненістю гарантувати, що його навмисно не відправили до нас ті кляті браконьєри? Може, йому треба визначити усі наші схованки та розташування житла? А потім вони приїдуть й усіх зловлять.

— Що ти верзеш? Який шпигун? Він учора відшив того клятого малого, що хвоста тобі подер. А малий з мисливцем до села приїхав, — Рум, набундючившись, посунув у бік Рембо.

— До чого тут мисливці? Я кажу за браконьєрів, — лис позадкував від єнота.

— Що мисливці, що браконьєри, все одно. А він малюка відшив, оком не моргнувши.

— Ти, Рембо, помовч. Бо твоєї думки ніхто не питав. Тебе сюди запросили з іншого питання. Отже, пропоную дозволити коту Феліксу приєднатися до зграї братів єнотів зі статусом біженця. Голосуємо, — Гнат оглянув звірів.

Усі проголосували одностайно.

— Друге питання стосується поведінки Рембо. Саме так. Не озирайся на усі боки, немовби ти й гадки не маєш, що накоїв, — вовк суворо поглянув на лиса. — Брати єноти подали на тебе скаргу. Учора вночі ти навмисне зіпсував їм полювання у селі. Вчинив галас, чим піддав небезпеці їхнє життя. Це не перша скарга на твою поведінку. Тому бажаємо тебе послухати.

— А що, тільки їм дозволяється полювати на селі? Іншим що, з голоду сконати?

— Ні. Усім дозволяється полювати де завгодно. Але ти добре знаєш, що є деякі обмеження і правила. Ти повинен був або дочекатися, доки вони закінчать свої справи, або прямувати на інший край села.

— Крім того, останнім часом на твою поведінку надійшло ще декілька скарг, — суворо прогув пугач зі своєї гілки.

— Які ще скарги? — вишкірився Рембо. — Від кого?

— Скажи, будь ласка, хто умовив поголитися трьох молодих їжаків? Мовляв, ваші зачіски – відстій. Потрібно позбавитися голок та нанести татуювання. Тоді ніби усі почнуть ставитися до них з повагою. Їжаки зараз навіть уночі соромляться вийти до лісу.

— Та хто цим дурноголовим винен? Я пожартував.

— Пожартував кажеш? — продовжував пугач. — А з ведмедями ти теж пожартував?

— Це коли?

— Коли розповів їм, що дикі бджоли проводять промоакцію і безкоштовно роздають мед усім охочим?

— Так це ж справді смішно. Бджоли і промоакція, — Рембо стурбовано поглянув на ведмедів.

— Розумієш, Рембо, є жарти, коли смішно всім. А з твоїх жартів начуваються усі, лише ти регочеш. Отже, це неподобство. Таке в нашому лісі забороняється.

— Та дістали мене вже ці ваші забобони! Того не можна, те не так. Ідіть ви до біса зі своїми обмеженнями! Я сам собі дам раду, як мені жити та де полювати.