Т

*** 

  Ранок Іллі починається з нестерпного головного болю. Хлопець ледве знаходить в собі сили перевернутися з живота на спину. В черепну коробку немов би залили свинцю, який при кожному найменшому русі починає давити зсередини з такою силою, що здається, ще трошки і голова лусне.

  Ілля стогне і розплющує заспані очі. Яскраве, засліплююче світло, що ллється з вікна, немов ріже ножем. Хлопцеві здається, що він перетворився на один суцільний оголений нерв. Рука тягнеться за подушкою та накриває нею лице. Чого ж так погано? Дати відповідь на це запитання зовсім не складно. Ілля давно так не набирався, як вчора. Скільки ж вони випили? Пляшку на двох? Чи, може, більше?

  Сил встати з ліжка нема, але є сильне бажання випорожнити сечовий міхур, тож доводиться так-сяк підвестися. Не будучи спроможним одягнутись, прямо в трусах, Ілля плентається зі спальні в напрямку вбиральні і завмирає на місці від подиву, коли виявляє у своїй вітальні вчорашніх гостей. Олежа лежить в обнімку з Веронікою на розкладеному дивані, а Христина порається біля плити.

- Доброго ранку, - привітно посміхається вона, помічаючи Іллю. – Будеш каву?

  Хіба дівчата не мали вчора поїхати додому на таксі?

  Ілля заперечно хитає головою, не в змозі промовити слова, бо в роті пустеля, язик наче відсох. Тож хлопець вирішує спершу справити нужду, привести себе до ладу, а далі вже щось вирішувати.

 - Кепсько ж ти виглядаєш, Іллясику, - звертається сам до себе, опиняючись в ванній кімнаті перед дзеркалом. Волосся розпатлане, очі запухли. Ще той красень.

  Приймає холодний душ, чистить зуби, розчісує волосся та голиться. Лосьйон після гоління зі свіжим морським ароматом збадьорює та приводить до тями. Але головний біль все ще мучить.

  Коли Ілля виходить з ванної, Олег з Веронікою вже сидять на дивані, а у вітальні витає аромат свіжозвареної кави. Сходивши в спальню та одягнувшись там в домашній одяг, хазяїн квартири повертається до своїх гостей. Тільки тепер він помічає, що Христина одягнена в одну з його футболок – легка трикотажна тканина підкреслює контур пишних грудей та сосків, що стирчать, а довжина футболки ледве сягає краю сідниць.  Дівчина перехоплює погляд хлопця.

- Ти дозволив мені взяти твою футболку, - виправдовується вона.

  Ілля змушує себе відірвати очі від спокусливих форм. З пам’яті стерлася половина вчорашнього вечора, він не пам’ятає, як давав Христині футболку, але зараз точно на це не скаржиться. Він здоровий чоловік зі здоровими реакціями. Щойно думає про це, як раптом в підсвідомості спливає образ Мії. Блін! Котра година? Вона, мабуть, вже дзвонила і зараз хвилюється. Ще б пак! Як тут не хвилюватись? Хлопець кидає ще один швидкий погляд на гостю.

- Де в тебе цукор? – питає вона.

  Ілля вказує рукою на одну з верхніх шафок, спостерігаючи за тим, як брюнетка розвертається до нього спиною, відчиняє шафку й тягнеться по цукор. При цьому, й так закоротка футболка підскакує, оголюючи частину округлих сідниць в мереживних трусиках. Хлопець проковтує слину, замружує очі та через зусилля змушує себе відвернутись. Господи, хоч би вчора не накоїв  дурниць!

- Олеже, можна тебе на хвилинку? – звертається до брата, і той ліниво встає з дивану. – Що вчора було? Я нічого не пам’ятаю. Думав, ми мали відправити дівчат додому, - пошепки говорить братові, відводячи його в дальній бік кімнати.

- Так, - каже той. – Але всі були п’яні. І ми вирішили, що не можна відпускати дівчаток самих у такому стані. До речі, не думав, що ти такий слабенький, - всміхається. – Розвезло по повній!

- Не сип солі на рану! Й так мучуся, бо не пам’ятаю, чи не накоїв чогось, про що жалкуватиму, - щосили тре перенісся.

  Припущення Іллі чомусь дуже смішить брата.

- Жартуєш? Та ти вирубився в секунду. Сказав, що принесеш зі спальні футболки дівчатам й пропав. Я пішов тебе шукати, заходжу, а ти вже спиш, як убитий. Головне, що роздягнувся та охайненько склав свої речі поряд на кріслі, - знову сміється. – А про футболки для дівчат, очевидно, забувся. Довелося мені самому нишпорити по твоїм шухлядам.

  Фух, Ілля зітхає з полегшенням. Отже, турбуватись немає про що. Він би не пробачив собі зради коханій. «Моя мила дівчинка, як вона там? Що як їй досі погано. А я пів дня не можу роздуплитись, - метушаться думки в голові хлопця. - Треба терміново знайти телефон».  

- Чекай, а де спала Христина? В мене є тільки два спальних місця – диван та ліжко у спальні, - Ілля знову напружується.

- Так на ліжку з тобою і спала, бідолашна. Якось вмостилась з краєчку, бо ти ж розвалився, як тобі зручно!

- Блііін…

- Забий, братику, - Олег плескає кузена по плечі. – Нічого ж такого. Не на підлозі ж їй спати. Звичайно, ми з Веро могли взяти її до себе третьою, - лукаво всміхається. – Але місця для трьох на дивані замало.

  Іллі нема що на це відповісти, тож криво всміхнувшись, він вирушає на пошуки свого смартфона. На це йде немало часу, бо злощасного гаджета ніде нема. Спроби зателефонувати на нього не дають результату, бо з абонентом немає зв’язку. Врешті, згубу знаходить Вероніка, вона дістає її із заглиблення між сидінням дивану та поручнем.

  Як і очікувалось, смартфон не вмикається. Повністю розрядився. Потрібен час, щоб знов можна було його увімкнути.