о

  Ранок будить мене сонячним промінням, що пробивається крізь вікно, яскраво освітлюючи кімнату. Повертаю голову й бачу, що коханий також прокинувся і лежить на боку, спостерігаючи за мною.

- Доброго ранку, красуне, - посміхається.

- Доброго ранку, - позіхаю й гарненько потягуюсь в ліжку, а тоді присуваюся до Іллі, насолоджуючись його теплими обіймами.

  Він ніжно гладить моє волосся, шию, плечі, руки. Зупиняє пальці на лівому зап’ясті, там де шрам у вигляді зірки.

- Все хочу спитати, звідки він в тебе? – обережно торкається рельєфу на шкірі.

- Друг у дитинстві випадково обпік. Нічого такого.

- Не знав, що ви в лісі розводите вогнища.

- Ох, він сам був тим вогнищем, - сміюся.

  Це розпалює цікавість коханого, і він збирається ще щось спитати, аж раптом лунає дзвінок в двері.

- Зробимо вигляд, що нас нема, - змовницьки каже Ілля, затягуючи мене під ковдру та починаючи цілувати мої руки.

  Я сміюсь та цілую у відповідь. Але знову лунає дзвінок, а за ним ще один.

- Хто ж це такий настирливий?! – свариться Ілля, випускаючи мене з обіймів та нехотя вибираючись з-під ковдри. – Мабуть, хтось із сусідів, - припускає він, встаючи з ліжка. Натягує штани. – За хвилиночку повернусь, - підморгує та зникає за дверима спальні. 

  Відкидаюсь на подушку, мріючи, щоб мій любий вернувся якомога швидше. Аж раптом чую його здивований голос:

- Ма?! Що за звичку ти взяла собі навідуватись до мене так рано вранці?!

- Нічого собі рано?! Вже дев’ята! – впізнаю знайомий голос Раїси Степанівни. – Об одинадцятій ти вже маєш бути на репетиції.

- В мене ще повно часу. Я швидко збираюсь, - парирує син.

- Я взагалі-то принесла тобі смачненького… Але якщо ти не радий мене бачити, то піду! – гордо заявляє жінка.

- Ма, чекай, не ображайся. Я просто хотів сказати, що було б добре, якби ти попереджала про свій прихід.

- Не розумію?! Навіщо? Ти щось від мене приховуєш?

  Повисає пауза. Я вирішую, що мені буде краще встати з ліжка та одягтися. А то хто його зна…

- Мамусь, я вже дорослий чоловік, - починає Ілля.

- Теж мені дорослий! – перебиває його матір. – Дорослий – це той, хто здатен сам себе повністю забезпечувати!

  Я швидко натягую плаття та притихаю, очікуючи на відповідь мого коханого.  

- Взагалі-то я хотів стати програмістом! – випалює він.

- Теж мені програміст! Ти – природжений музикант, й крапка!

- От бачиш! Це якесь замкнене коло! Ви самі з батьком наполягли, щоб я продовжив займатися творчістю! А тепер дорікаєш…

  Мені стає боляче за Іллю. Закушую нижню губу та підходжу ближче до дверей, готова в будь-яку мить кинутись захищати коханого.

- Гаразд, любий, пробач, - матір пом’якшується. – Просто… Розумієш… Це все мої материнські інстинкти. Ти - мій єдиний синок. Я хвилююсь за тебе. Бажаю тобі тільки найкращого… Але останнім часом я тебе не впізнаю, - робить паузу. – Що це за дівчину ти собі знайшов?

- Що не так з моєю дівчиною? – тихо запитує.

- Вона надто молода! А це зелене волосся? Вона «Емо», чи що?

- До чого тут «Емо»? Звідкіля взагалі в тебе пізнання про молодіжні субкультури?!

- Я не така стара, як ти думаєш.

- Мамо, Мія не «Емо». І ніякого відношення ні до чого подібного вона не має, - вступається за мене коханий. – Вона ніжна, прекрасна і вельми талановита!

  Моє серце тане від таких слів. Як же приємно чути, що Ілля насправді про мене думає.

- І, взагалі, я хотів привести Мію до тебе на прослуховування, - продовжує мій хлопець. - В неї неймовірний голос.

- Голос, може, і неймовірний, але це волосся…, - не вгаває Раїса Федорівна. - Ти уявляєш собі, як вона виглядатиме на сцені в оточенні класичного хору державної Філармонії?!

- Та що ти причепилась до того волосся! – вибухає Ілля. – Хіба не ти вчила мене, що головне, яка людина всередині, а не ззовні?!

- Коли я це казала, я мала на увазі Катрусю, дочку наших сусідів.

- Мам, ну ти серйозно?! Вона ж зовсім страшко!

- Зате вона молода та перспективна піаністка! І батьки в неї впливові.

- Господи, хто про що, - бурчить собі під носа Ілля. – Ма, ти, певно, сьогодні встала не з тої ноги.

  Але жінка чомусь не відповідає. Вона притихає. Чую лише її кроки по кімнаті.

- Що це таке? – питає вона. Пауза. – Це жіночі трусики?!

  Озираюсь довкола, в пошуках своєї білизни. Упс. Пригадую, що вчора Ілля роздягав мене на ходу по дорозі у ванну кімнату.

- Що тут такого?! Я дорослий чоловік! – обурюється Ілля.

- Вона тут? Вона в тебе ночує?! – до Раїси Степанівни раптом доходить, що в їхньої з сином суперечки міг бути свідок. – Не думала, що ваші стосунки розвиваються настільки швидко!