ч

Ранок починається зі знайомства з екзотичними фруктами – апельсинами. Ілля вичавлює з них сік та наливає в склянки, заохочуючи мене скуштувати цей смачний, тонізуючий напій. Роблю обережний ковток, звикаючи до смаку. Посміхаюся. Смачно!

- Хороші апельсини попалися, - задоволено коментує коханий, куштуючи сік. – Солодкі!

 Хочу спитати, якими ще бувають апельсини, аж раптом лунає сигнал домофону, і ми вдвох здригаємося від несподіванки.

- Кого це зрання нелегка принесла? – обурюється Ілля, йдучи до дверей. – Хто там? – гиркає він, знімаючи слухавку.

- Синку, це я! Відчиняй! – лунає жіночий голос.

  Ілля тисне на кнопку та перелякано сіпається.

- Блін! Мама прийшла! - метушливо кидається до мене.

  Я посміхаюся, з інтересом очікуючи на зустріч з матір’ю Іллі. Цікаво, він схожий на неї?

- Міє, сонечко, вибач, але я змушений просити тебе сховатися на балконі, - несподівано заявляє коханий. – Я ще не встиг розказати мамі про наші стосунки й про те, що ти живеш в мене, - пояснює ніяково. - Не хочу, щоб ваше знайомство розпочалось з непорозуміння. Моя мама – жінка емоційна…, - починає бігати по кімнаті, підбираючи речі, що можуть видати мою присутність в його квартирі.

- Звичайно, любий, - відказую м’яко. – Я також не хочу шокувати твою маму.

  Слухняно йду до дверей балкону. Ілля наздоганяє мене, простягаючи склянку з недопитим соком, зачиняє за мною двері та встигає засмикнути цупку, темну фіранку, як лунає дзвінок в двері.

  Не в змозі стримати цікавості, стаю біля вікна, намагаючись підгледіти крізь шпаринку, що відбувається у квартирі. Нічого не видно, але добре чутно голоси.

- Чого в тебе так темно? – обурюється жіночий голос.

- Мам, я щойно прокинувся, - виправдовується Ілля.

- Так не годиться! Впусти світло в квартиру! – чую кроки в напрямку балкону та відскакую, ховаючись за виступом стіни. Жінка відкриває фіранки. – Поглянь, яке сонце сьогодні! Треба користуватись нагодою. Після зими твій організм потребує вітаміну Д!

  Посміхаюсь, радіючи тому, що в мого коханого така розумна й турботлива матір. Кожен лісовий мешканець знає з дитинства про користь сонячного проміння. Воно необхідне кожному живому організму на нашій планеті!

  Стою, притулившись до стіни, боючись поворухнутись, щоб не видати свою присутність. Повертаю голову вбік й бачу свого вчорашнього знайомого – рудого кота. Він сидить на тому ж самому місці, пильно спостерігаючи за мною. Посміхаюсь йому і рудий відповідає на це протяжним лінивим «Няяяв!» 

- Мам, чого ти прийшла в таку рань? Знаєш же, що я зазвичай в цей час сплю, - голос Іллі відволікає мене від споглядання кота.

- Я їхала на роботу і вирішила заскочити, глянути, як ти тут. Ось привезла трохи домашньої їжі – свіжих котлеток з пюрешкою.

- Ма, та в мене холодильник вже ломиться! Тільки вчора скупився.

- Ага, знаю тебе. Ніби ти готуватимеш. Як завжди доставку замовиш та й годі… Сідай-но поснідай поки тепленьке, - насідає матір.

- Трохи пізніше, гаразд, - відмовляється син.

- Нічого не хочу слухати! Поки не з’їси хоча б одну котлету, я звідси не піду! - чутно, як дзвенить посуд у шафі. Вочевидь, матір дістає звідти тарілку. - Ти диви, як ти схуд! Як став жити окремо, то зовсім змарнів!

- Мааам, - тягне Ілля.

- Що там, в тебе сьогодні є репетиція? – жінка змінює тему.

- Угу. Об одинадцятій репетируємо, а ввечері буде здача.

- Знаю. Прийду послухати. До речі, ми з батьком збираємось на вихідні на дачу. Хочеш з нами? Неділя та понеділок у тебе вільні…

- Чесно кажучи, я планував побути у місті…. Я де з ким почав зустрічатись. Хочу провести час з нею.

- Та ти що, синку! В тебе з’явилася дівчина?! Невже я таки доживу до твого весілля та дочекаюсь онуків?! – в голосі жінки чутно щасливі нотки.

  Ілля починає голосно кашляти.

- Ти чого?! – перелякано вигукує матір. – Ледь не вдавився!

- Та просто не треба так форсувати події, - відказує син.

- Хто вона?! Звідки?! Чим займається? Хто її батьки? Сподіваюсь, вона із пристойної сім’ї!

- Мам, моя Мія чудова, я з нею щасливий. Це все, що наразі ти маєш знати.

- Гаразд. Я довіряю твоєму смаку. Впевнена, ти обрав найдостойнішу дівчину. Але коли ти збираєшся мене з нею познайомити? – не вгаває жінка.

- Найближчим часом, мам. Добре?

- Чим швидше, тим краще! От батько зрадіє, дізнавшись таку новину!

- Мам, тільки не перенапружуй, прошу. До речі, ти не спізнюєшся?

- Ти правий. Мені уже час. О десятій планерка. Але ми ще продовжимо нашу розмову.

  Ілля проводжає матір. Чую, як гупають вхідні двері, і лише після цього наважуюсь визирнути у вікно. В цей же момент двері балкону відчиняються і переді мною постає коханий з примирливою посмішкою.