і

  За звичкою, я прокидаюся рано вранці разом зі сходом сонця. Ілля ще спить, і я притискаюсь до нього, радіючи щастю прокинутись поруч з коханим. У нас в лісі, на з людського погляду, зустрічається чимало див, але для мене справжнім дивом є те, що я зараз тут, в місті, в оселі хлопця, якого люблю, лежу поруч з ним, слухаючи, як він тихо дихає. Це все насправді! Мені не наснилося!

  Полежавши трохи й засвідчившись, що Ілля поки навіть не думає прокидатись, обережно виповзаю з-під теплої ковдри й прямую у душ, де в повній мірі насолоджуюсь рукотворним водоспадом. Звичайно, це не озеро в лісі, але і не гірше. Вкотре дивуюся тому, як людям вдалось обладнати свій побут такими різноманітними засобами, що створюють затишок та комфорт.

  Гарненько вимившись, замотую волосся рушником, щоб підсушити, та накидаю на себе сорочку, яку подарував Ілля. Дивлюся у дзеркало. А що, мені личать ці людські атрибути. Широко посміхнувшись своєму відображенню, вирушаю на кухню. Хотілося б зробити приємне своєму соньку, приготувати для нього сніданок, але, як це зробити не знаю. Шкодую, що вчора не розпитала, як зварити вівсянку.

  Відчиняю холодильник, але не знаходжу нічого їстівного, з чим зуміла би розібратись. Розчаровано зітхаю, приймаючи свою долю і те, що користі з мене наразі небагато. Тож, щоб якось скоротати час, поки Ілля спить, дістаю зі свого клунку книжку, яку він подарував, всідаюся на диван у вітальні та поринаю в читання.

  Події роману настільки мене поглинають, що я навіть не помічаю, як ззаду до мене підходить Ілля. Він схиляється й ніжно цілує у щічку. Сіпаюсь від несподіванки.

- Злякалась? – сміється.

- Я не почула, як ти підійшов. Така книжка цікава…

- Радий, що вгодив, - знову цілує. – Ти давно встала? Сподівався прокинутися в твоїх обіймах…

- А я обіймала, тільки ти спав, - підіймаюсь з дивану, обвиваючи руками шию коханого.

- Тобі дуууже пасує моя сорочка, - шепоче. – Але без неї ти мені подобаєшся ще більше…

  За моїм проханням, ми снідаємо вівсянкою. Її готую я під пильним керівництвом коханого. Процес виявляється досить простим, що мене вельми тішить, адже наступного разу я зможу впоратися сама.

- Чуєш, а що то за музика така – рок? – запитую мого музиканта, перш ніж піднести ложку каші до рота.

- Ти звідки дізналася про цей жанр?

- В книжці, що ти подарував, головний герой співає в рок-гурті. Мені було б цікаво почути цю музику.

- Повір, ти нічого не втратиш, якщо ніколи її не почуєш, - фиркає.   

- Чому? – щиро дивуюся.

- Бо я впевнений, що такій витонченій красуні, як ти, навряд чи сподобається агресивна, жорстка музика. Вона далека від справжнього мистецтва. Чого не скажеш про класику. От приведу тебе до себе у Філармонію, там послухаєш, як звучить досконалість.

- Справді?! – аж підхоплююся. – Мені можна буде прийти в Філармонію послухати, як ти граєш?!

- Чом би й ні? Тільки треба буде подбати про твій зовнішній вигляд. Сьогодні в мене репетиція. Після неї заскочу швиденько до торгівельного центру, куплю тобі дещо з одягу та взуття. Не підеш же ти на концерт боса.

  Закушую нижню губу. Справді, я весь час забуваюсь про те, що мій зовнішній вигляд не вписується в сучасний людський світ.

- Тобі зі мною стільки клопотів…, - бентежуся.

- Вони мені в радість, - весело підморгує Ілля.

  Перед тим, як піти та лишити мене вдома саму, коханий навчає мене користуватись дивом людської техніки – телевізором, а також інструктує, чим я можу перекусити в обід. На вечерю ж він обіцяє замовити нам щось смачненьке.

  Зазвичай я легко обходжуся одним прийомом їжі на день, тож не надто уважно прислухаюсь до слів Іллі щодо вмісту його кухонних шафок та холодильника. Але щойно лишаюсь сама перед екраном телевізора, розумію, що сніданок якось надто швидко засвоївся, і за годину мій живіт знов просить їсти. Готую собі порцію вівсянки й втамовую голод.

  В цілому, день тягнеться досить повільно. Я дивлюсь телевізор, читаю книгу та час від часу відповідаю на телефонні дзвінки Іллі, який дзвонить, щоб пересвідчитись, що в мене все добре. Шкода, не можу зателефонувати Лілі. Мені дуже кортить поділитися з подругою враженнями про все, з чим зіткнулася в новому для мене світі! Тим паче, за пів дня, проведеного перед телевізором, я встигла ввібрати в себе чимало цікавої інформації. Хоча, маю зізнатись, такий її потік дещо стомлює.

  Врешті всесвіт, немов би відчувши мою втому від чарівного екрану, вимикає на ньому зображення. Вірніше, це мій палець помиляється кнопкою, перемикаючи канали. Виправити ситуацію не вдається, тож приймаю свою долю, як є, й тягнуся за книжкою. Вдруге її перечитую, і ближче до вечора закінчую це робити. Тепер уже починаю нудьгувати. Не звикла я стільки часу байдикувати й сидіти на одному місці, хоч яким би комфортним це місце не було.

  Щоб якось згаяти час, вирішую прийняти душ. Проводжу там чимало часу, а коли повертаюсь у спальню, виявляю в смартфоні нове повідомлення від Іллі:

«Швидко заскочу за продуктами і одразу ж додому! Чекаєш?»