18 Розділ

Екіпаж різко зупинився біля будинку, і я, відчуваючи, як напруга стискає грудну клітку, миттєво кинулася вперед. Не чекаючи, поки Стефон витягне Фелікса, я побігла до парадних дверей, забувши про втому. Вузька бруківка під ногами здавалася нескінченною, поки я не досягла широкого ганку. Гучні удари мого кулака об дерево дверей розривали тишу цього розкішного місця. Серце калатало так, ніби намагаючись вирватися з грудей.

Двері розчинилися майже миттєво, і на порозі з’явився Айрон, лакей Фелікса. Його завжди бездоганно стриманий вигляд змінився вмить. Обличчя зблідло, а очі зосередилися на мені, а потім на темній постаті, що крокувала позаду — Стефон майже ніс Фелікса, який з кожним кроком втрачав сили.

– Що сталося? – його голос був твердий і без емоцій, але руки швидко відчинили двері навстіж. – Заносьте його швидше!

Я схопила Фелікса під одну руку з іншого боку допомагаючи Стефону. Лакей повів нас через коридор, де під ногами тихо скрипіла дерев'яна підлога. Наближаючись до найближчої кімнати, я відчувала, як Фелікс стає дедалі важчим. Його голова схилилася вперед, а рука безвільно звисала, майже торкаючись підлоги.

Айрон рвучко відчинив двері в просторій кімнаті, освітленій лише слабким світлом лампи на комоді. Атмосфера була наповнена затишком, але тепер усе це здавалося ілюзією. Лакей, зберігаючи впевненість, підштовхнув нас:

– Покладіть його на ліжко.

Ми з Стефоном синхронно підняли Фелікса й обережно вклали його на широке ліжко, яке здавалося надто величезним для його блідого, змученого тіла. Кров усе ще текла з рани, створюючи зловісну пляму на простирадлі.

Айрон швидко окинув його поглядом, потім різко обернувся до нас. Його очі стали холодними, а голос – жорстким, як сталь:

– Вам слід негайно залишити цей будинок.

Його слова прозвучали так несподівано, що я застигла. Моя рука досі тримала скривавлену рукавичку, яку я навіть не помітила раніше.

– Що? – запитала я, ледь стримуючи емоції. – Ви хоч розумієте, що він ледь живий?

– Саме тому, – коротко відповів Айрон, піднімаючи погляд на Стефона. – Тут зараз буде небезпечно для вас. Ідіть.

Стефон мовчав, але його очі звузилися, коли він дивився на лакея. Було зрозуміло, що ніхто нікуди не збирається йти.

– Ми не покинемо його! – твердо заявив Стефон, його голос відгукнувся гучним відлунням у кімнаті.

Айрон випростався, його постава стала загрозливою, очі холодно блищали.

– Негайно йдіть звідси, – повторив він ще жорсткіше, не терплячі заперечень.

Фелікс слабо підняв голову, його голос, хоч і слабкий, змусив усіх замовкнути:

– Нехай залишаються... Вони вже бачили...

Мої руки рефлекторно стиснулися в кулаки, і я зробила крок уперед, наповнена хвилею нетерпіння.

– Досить балачок! Він стікає кров'ю! Що робити? – дивлячись на Айрона з докором я махнула в сторону Фелікса.

Лакей, зрозумівши, що сперечатися марно, схилився над Феліксом і з дивовижною вправністю почав розривати його закривавлену сорочку. Моя увага прикувалася до відкритого тіла скогійця – сильного, з чіткими м’язами, але шкіра була зеленою, неприродньо насиченого відтінку, а в кількох місцях вона була покрита дивною блискучою лускою, яка вловлювала світло, ніби створена з коштовного каміння.

– Шафа! Там коробки з усім необхідним. Швидко! – скомандував Айрон, навіть не піднімаючи погляду.

Я кинулася до шафи, в паніці відкриваючи дверцята. Шухляди хаотично переповнювали дрібнички, і мій пошук ставав дедалі відчайдушнішим.

– Нижня! – вигукнув Айрон знову. – І чисті рушники!

Мої руки знайшли потрібну шухляду, я схопила коробку, яка здавалася важчою, ніж очікувала.

Стефон стояв, мов паралізований, не зводячи очей з Фелікса. Вираз його обличчя був напружений, а брови зсунуті. Він уп’явся поглядом у луску, яка покривала скогійця, і, здавалось, не міг вирвати себе з цього трансу.

– Стефоне! – мій голос був різким і гучним, я кинула на нього погляд через плече. – Рушники!

Мой крик змусив його здригнутися, ніби прокинутися з глибокого сну. Він схопив кілька рушників з полиці, і ми обидва кинулися до ліжка.

Айрон уже встиг накласти джгут, щоб уповільнити кровотечу, і тепер швидкими рухами обробляв рану темною рідиною з коробки, яку я принесла. Він не звертав уваги на нашу розгубленість, його руки працювали точно й бездоганно, ніби він робив це сотні разів.

– Тримай його за плечі, – скомандував Айрон, не відриваючи очей від рани.

Я виконала його наказ, притискаючи Фелікса до ліжка, поки його тіло тряслося від слабкості. Стефон стояв поруч, усе ще мовчазний, але тепер його увага була зосереджена на тому, щоб подавати Айрону все необхідне.

У кімнаті витав запах крові, металу й дивного лікарського зілля, яке розливалося по рані. Серце шалено калатало, але я знала: це не час для страху чи питань.

Айрон не витрачав жодної зайвої секунди. Його рухи були чіткими, вивіреними, мов у досвідченого лікаря. Леза ножиць різко клацнули, видаляючи залишки пошкодженого одягу, а темна рідина, схожа на густу мазь, розтікалася по рані, змішуючись із кров’ю.

Простирадло під Феліксом просочувалося багряно—темними плямами, але Айрон працював так, ніби це була рутинна справа.

– Ви допоможете йому? – запитала я, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

Лакей коротко глянув на мене, його обличчя було спокійним і впевненим.

– І не з такими ситуаціями справлялися, – відповів він тоном, у якому бриніло щось між холоднокровністю та зухвалістю, ніби він дійсно бачив гірше.

Я відчула, як хвиля полегшення бореться зі страхом, але це тривало лише мить.

– Що сталося? Розкажете? – Айрон поставив питання, навіть не зупиняючись у своїй роботі. Його руки продовжували швидко латати рану, ніби він був майстром, що звик латати не тіло, а броню.