12.3 Розділ

— Зупиніться, — раптом втрутився Стефан, його голос зазвучав різко, наче він більше не міг стримуватися. — Проблема не в часі. Як ви взагалі плануєте щось зробити проти богині? Ти, — він кивнув на Фелікса, — думаєш, що зможеш її вмовити відкрити двері в інший світ? І ти, — тепер його погляд упав на мене, а голос став глузливим, — вважаєш, що здатна її здолати?

Я вже відкрила рота, щоб відповісти, обурена його словами, але мене випередив Фелікс.

— Ну, здолати її не вийде, це факт, — погодився скогієць, несподівано спокійним тоном, наче ця тема була для нього буденною. — Але можна зробити так, щоб вона втратила свою силу. І тоді єдиним вибором для неї залишиться відкриття стихійного порталу.

Його слова пролунали настільки впевнено й чітко, що ми зі Стефоном здивовано обмінялися поглядами.

— Чого ви так дивитесь?! — Фелікс раптом кинув вдавано обурено, помітивши наші вирази. — Я все своє життя її вивчав. Я знаю навіть те, чого немає в цих книгах, — його голос злегка здригнувся, а погляд відхилився вбік, наче не договорив.

— Отже, це правда, — промовила я, відчуваючи, як думки скачуть по краю невідомого. Мимоволі вирівнялася в кріслі, намагаючись утримати всі зайві емоції в собі. — Магура привела вас сюди. Це були ви?

Фелікс підняв на мене невидимий, але майже лякливий погляд. Його очі на мить потемніли, а пальці нервово застигли на краю столу.

— Що ти знаєш? — його голос був тихим, але кожне слово здавалося тягучим, насиченим невідомою тривогою.

— Лише те, що вона здатна давати силу підкоряти інших, — відповіла я, вдивляючись у його обличчя, яке залишалося майже непроникним. — У дуже старій, напівзгорілій книзі згадувалася богиня з подібним ім’ям — Мугра. Вона, начебто, привела в цей світ іншу расу. І ця раса підкорила людські землі...

Я вдихнула глибше, аби наважитися продовжити:

— Ти казав, що твій рід не звідси, а з іншого світу. Чи можу я припустити… — я схилилася над столиком, уважно вдивляючись у його очі, які раптом здалися холодними, наче відгородженими невидимою стіною.

— Не продовжуй, — його голос був майже шепотом, але ця тиша, здавалося, дзвеніла гучніше будь—яких слів. Його погляд ковзнув до лакея, що увійшов  в непідходящий момент.

— Ваше Високосте, десерт, — промовив лакей, вклонившись із майже бездоганною грацією, але не піднімаючи погляду.

— Дякую Айроне, можеш поки бути вільними, — недбало кинув Фелікс, однак його долоні, приховані в рукавичках, нервово ковзнули по стегну. Цей рух не вислизнув від моєї уваги, і я зрозуміла, що його спокій — лише фасад.

— Вам це не обов’язково знати, — заговорив він приглушено, майже шепотом, наче боявся, що його слова здадуть його. — І навіть більше: не розповідайте нікому про нашу зустріч. На відміну від мене, інші члени моєї родини реагують кревно й жорстоко на контакти з людьми.

Його слова повисли в повітрі, ніби важкі камені. Я відчула, як погляд Стефона потемнів, наповнюючись стриманим гнівом.

— І це тільки додає непорозумінь, — сказав він, голосно й виклично, не відступаючи. У його очах не було й тіні прихильності до скогійця, лише відкрита, гостра неприязнь. — Навіщо такому, як ти, мати з нами справи? І тим паче — йти проти богині?

Фелікс, здавалось, втомився приховувати справжні почуття. Його обличчя скривилося в напруженій гримасі, а в очах засяяв холодний вогонь.

— Саме й воно. Навіщо такому, як я, взагалі жити у цьому світі, де ніхто не здатен зрозуміти? — його голос зазвучав гірко, з нотками ледь стримуваного обурення. Слова вирвалися з нього майже несвідомо, переповнені сумішшю злісті й розпачу.

Мовчання стало густим, майже відчутним. Напруга між ними була настільки сильною, що, здавалося, ще мить — і вона вибухне. Я відчула, як сама стискаю підлокітник крісла, намагаючись не видати своїх думок.

— Моє рішення не залежить від безглуздих розмов, — промовила я чітко, вирівнюючи спину та не дозволяючи собі навіть тіні вагань у голосі. — Якщо ви слідували за мною, то знаєте й про переслідування мене Лісовиком. У мене є стара сімейна легенда, яка пов’язує його та богиню. Я практично впевнена, що знищення сили богині, якщо й не розірве мого прокляття, то, принаймні, принесе відплату для мене й мого роду.

— Ти забула додати свого духа лісового до цього списку, — буркнув Стефон, іронічно зводячи брови. Його слова мали б викликати гнів, але в них було щось більше — прихована тривога.

— Це вже не має значення, — відповіла я, мимохідь глянувши на нього. Голос залишався холодним, але всередині мене кипіли емоції. — Якщо є спосіб лишити її сил, то я згодна.

Фелікс нахилився вперед, його погляд наповнився зосередженістю. В рукавичках його пальці ковзнули по краю столу, наче шукаючи опори.

— Тоді не варто гаяти час, — сказав він, і його голос знову став спокійним і безкомпромісним. — Мені потрібна кожна деталь. Кожна.

Моя розповідь була повною, деталізованою й без вагань охоплювала всі нюанси, окрім однієї частини — історії про Милосника. Чомусь мені здавалося неправильним розмовляти про нього з кимось іншим. Стефон, на відміну від мене, не був надто багатослівним і обмежився короткою версією своєї історії, у якій дурний вихор просто збив його з ніг і переніс у невідоме місце.

Я також поділилася всім, що вдалося дізнатися з давніх текстів. Інформація була трохи обмеженою через пошкодження книги, а її опис богині, хоч і наближався до істини, не містив прямої інформації про неї. А про її зв’язок зі скогійцями, я вирішила залишити поза обговоренням, розуміючи, що ця інформація може нести в собі небезпеку.

— Але я все ще не розумію, як ми можемо виступити проти неї, — нарешті озвучив Стефон питання, яке висіло в повітрі.

— Є одна ідея, — почав Фелікс, спираючись ліктем на підлокітник і схрестивши ноги. — Але в мене не було змоги це перевірити. Нам потрібна інформація від того, хто її бачив.