Розділ 1. Бранка

П'ятеро вершніків вискочили з лісу, промчалися витоптаною ґрунтовою дорогою повз засіяні поля, піднявши куряву, не знижуючи швидкості промчали село і в'їхали у відчинені ворота фортеці. Там на них вже чекали.

Лорд Фаріон, нервово розходжав кам'яним двором фортеці. Коли вершники приїхали, він пішов до них. Вершник в чорний латах зіскочив з коня, скинув шолома, під яким приховувалася наголо брита голова та вкрите шрамами, масивне, наче у кабана, обличчя.

- Мілорде.

- Доповідай, Ребране, до Дідька усі ці політесси.

- Ваші побоювання були виправдані. Посланців задер вурдалак, і судячи зі слідів їх було двоє.

Лорд оглянув загін, помітив двох бранок

- Куди котиться цей світ. Ті виродки уже й дівчат навертають.

- Так, Мілорде. Ми знайшли їх на місці злочину. У однієї з них у руці було ось це. - Ребран передав лорду шматок пергаменту.

- Не грайте з вогнем - пошкодуєте. Чахлик. - Прочитав Фаріон. Підійшов до бранок, уважно їх роздивився.

- Вони не схожі на вурдалаків.

- Вони відьми, з лісового люду.

- Сволоти. Ми дозволили їм жити на наших землях, ми дарували їм величезну автономію, не чіпали їх... І така їхня дяка? Пристати на бік нашого ворога? Скликає військо.

- Мілорде, а що робити з бранками.

- Це твоя здобич, Ребране. Вони твої.

***

Вони отямилися в темному, холодному підземеллі. Єдиним джерелом світла було невеличке заґратоване віконце під стелею. В підземеллі смерділо мишаками, послідом та чимось кислим. Десь в темряві копошилися і пищали щурі. Знадвору чулися крики і гамір.

Айра сиділа біля своєї сестри, тримаючи її розбиту голову у себе на колінах. Відчувши, що Сірин прийшла до тями, Водяниця запитала;

- Ти як, сестричко?

- Погано.

- Потрібно вибиратися звідсе.

- Як?

Айра допомогла сестрі встати з холодної підлоги.

- Мені б хоч цівку води, щоб відновити сили. Я б змогла протекти під цими дверима, і відчинити їх ззовні.

Дівчата почали навпомацки обшукувати свою в'язницю, проте не знайшли нічого цінного.

По той бік дверей почулися кроки. Хтось зупинився. Скрипнув метал петель, і всередину зайшло троє: високий чоловік з чорним, немов вороняче крило, волоссям та чіпкими очима; свиномордий здоровань зі шрамами на обличчі та непримітний чоловічок у сірому одязі. В руках вони тримали запалені факели.

- Ось, пане, погляньте на них. - Промовив свиномордий, до чорнокосого.

Не відповівши ні слова, чорнокосий підійшов до Айри, не звернувши на Сірин жодної уваги, уважно її роздивився.

- Синє волосся, блакитна шкіра... - Голос чорнокосого був тихий, спокійний, та від нього кидало в несвідомий жах. - В якій річці ти впіймав цю русалку, Рембране?

- Не в річці, пане, в лісі.

- В лісі. - Чорнокосий простягнув руку і чоловік в сірому вклав туди якусь білу мотузку, якою Чорнокосий зв'язав руки водяниці. Тієї ж миті, Айра відчула нестерпний холод, та не змогла ні поворухнутися, ні закричати.Її скувало льодом. Сірин кинулася на допомогу сестрі, та була зупинена сильним ударом в обличчя і впала на брудну підлогу. Із розбитого носа потекла кров. Чорнокосий, наче нічого й не трапилося, звернувся до свиномордого: - Цю русалку я заберу із собою. Це буде чудовий подарунок для Повелителя. Знищте село, щоб і сліду цих виродків не було.

- Я подбаю про це, пане. Що робити з другою дівкою?

Чорнокосий поглянув на Сірин, що лежала на брудній підлозі, тримаючись за розбите обличчя і плакала.

- Позбудься її. Свідки нам не потрібні. - Чорнокосий разом із чоловічком в сірому узяли зледенілу русалку, і понесли кудись. Свиномордий пішов слідом, зачинивши двері, бурмочучи собі під ніс:

- Позбудься. Куди ж я її подіну?