Пролог

Невеличке селище розташувалося на окраїні лісу, на березі тихої, спокійної річки з прозорою, мов скло водою. Тут не було а ні глиняних хатинок, а ні копанок, а ні кам'яних палаців, котрі б своїми масивними тілами займали землю, призначену для життя квітів, трав чи дерев. Усі будинки в селищі були живими. Це були дерева, котрі вмілі руки та дар лісового народу, перетворили на будинки, де й живуть мешканці цього селища.

На луках, неподалік, на березі ріки, пасуться дикі коні та тури. На квіти летять бджоли та джмелі. В лісі достигають ягоди та ростуть гриби, а на деревах-будинках достигають фрукти. Літо у цих краях не закінчувалося ніколи, даруючи мешканцям цього краю численні свої дари...

Біля однієї з живих хат, на корені, що виступив з землі, сидить літній чоловік, обираючи шкірки з дивних фруктів, схожих на велетенський жовтий міхур, що щедро росли на дереві-домі. Його довге волосся, колись мало колір свіжого листя, та сьогодні воно було помежоване численними сивими пасмами. Його обличчя прикрашали розкішні, проте, вже теж сиві, вуса. Неподалік старого гралося двійко дітей: дівчинка із довгим синім волоссям та злегка блакитнуватою шкіро, та хлопчик її віку, що мав вогняноруде волосся і численні веснянки на обличчі.

Діти підбігли до старого, і дівчинка защебетала дзвінким голосом:

- Дідусю, можна я тебе про щось запитаю? - Дочекавшись ствердного кивка, дівчинка продовжила: - А чому так, ти лісовик, мама мавка, а я чомусь водяниця?

- Усі ми однієї крові, і одного роду: лісовий рід, водяний, вогняний чи небесний. Всі ми люди. Але кожному з нас природа дає свій окремий дар: у кого є дар до сил життя, природи і лісу - таких чоловіків називають лісовиками, а жінок мавками, хто отримує у дар силу води, як ти, тих називають водяними та водянками, водяницями, чи русалками; хто отримує дар сили землі називаються полівками та польовими; вогняни та вогнянки, як твій друг Івен, отримали силу вогню; тих же хто отримав дар сили вітру називають віями.

- Дякую, дідусю, тепер мені все зрозуміло…

З хати-дерева вийшла літня мавка, поглянула на старого, на дівчинку, і весело промовила:

- Тригоре, Айро, вітаю з поповненням. Це дівчинка.

Айра весело підскочила до дідуся, обійняла його, і знову защебетала:

- У мене є сестричка! Я така рада! Дідусю, ходімо мерщій, поглянемо на неї!

Вхопивши старого за руку Айра потягнула його в дім-дерево.

Всередині панувала напівтемрява. Новонароджена дівчинка лежала на руках своєї матері. Айра тихенька підійшла до них, поглянула на сестричку. На відміну від більшості дітей вона вже мала коротке, сіре волосся.

- Яка гарненька. - Прошепотіла Айра. - Як її звуть.

- А як ти хочеш її назвати? - запитала мати у своєї старшої дочки.

Айра уважно подивилася на сестричку.

- Така сіренька, мов мишка. Давай назвемо її Сірин. Дідусю, а коли вона підросте, ким буде: мавкою, як мама чи водяницею, як я?

- Це покаже лише час.