Розділ 2.7. Правило п'яти

Асгард розташувався серед гір далеко на північному сході від Атли, осторонь основних торговельних шляхів і достатньо далеко від льодовика, щоб його мешканці не переймалися холодом більше, ніж звичайністю гірської зими. Місто не справляло особливого враження на подорожнього: тісні вулиці, вимощені нерівним камінням, будинки з потемнілими від часу дерев'яними фасадами, брудні подвір'я, численні майстерні та крамниці, біля яких постійно товклися покупці. Між будинками тягнулися вузькі провулки, де після дощу довго не висихали калюжі, а запах диму, кінського гною та кухонного сміття супроводжував перехожих майже на кожному кроці.

Попри свою віддаленість, Асгард був досить жвавим містом. Сюди приїздили торговці, ремісники, мандрівники й, звичайно, маги, яких приваблювала єдина школа темної магії. Власне, саме школа й зробила місто відомим далеко за межами навколишніх гір, хоча для його мешканців вона давно стала такою самою частиною повсякденного життя, як ринок чи міська управа.

Крок не виявляв особливого інтересу до місцевих пам'яток. Він прибув сюди не для знайомства з містом і не збирався витрачати час на пошуки школи, її керівництва чи найкращих учнів. Йому було достатньо міської площі, де зазвичай збиралося чимало людей, і можливості публічно оголосити про свій статус.

Дочекавшись, поки поблизу збереться достатньо перехожих, Крок зупинився й голосно промовив:

— Я — Крок, чорнокнижник. Оголошую про своє прибуття до Асгарда.

Він не став виголошувати промов, пояснювати мету візиту чи відповідати на запитання, які відразу почали виникати серед присутніх. Самого оголошення було цілком достатньо. Люди, які почули його слова, почали передавати новину далі, і вже за кілька хвилин на площі утворилося невелике скупчення охочих переконатися, що вони правильно зрозуміли почуте.

Крок тим часом уже прямував до найближчої корчми. Його частина справи була виконана, а решта тепер залежала від місцевих магів та міської управи. Завтра на площі мали розпочатися змагання, і йому не було жодної потреби стояти там сьогодні, вислуховуючи захоплені вигуки чи відповідаючи на запитання цікавих.

Він обрав корчму неподалік від площі, зайшов усередину й одразу попросив подати їжу та питво. На нього звернули увагу, щойно він назвався, проте Крок не став підтримувати розмову з тими, хто намагався з'ясувати подробиці його прибуття. Він мав намір провести в Асгарді стільки часу, скільки потребуватиме відбір, і не бачив причин відмовляти собі в задоволенні лише тому, що місцеві маги вже почали готуватися до змагань.

***

Корчма виявилася просторою, хоча й не надто охайною. Під стелею темніли балки, стіни були закопчені багаторічним димом, а дерев'яні столи, на яких залишилися сліди від кухлів і ножів, давно потребували доброго чищення. У залі було гамірно: за одним столом сперечалися торговці, за іншим грали в кості, неподалік кілька подорожніх обговорювали стан гірських доріг. Господар, почувши, хто саме завітав до його закладу, спершу помітно розгубився, але швидко опанував себе й наказав подавати найкраще з того, що мала кухня.

Крок не заперечував проти такого ставлення. Йому принесли велику порцію гарячої їжі, кілька кухлів напою, а згодом господар запропонував кімнату й товариство, яке зазвичай шукали ті, хто не надто переймався власною репутацією. Крок погодився, не вважаючи за потрібне вдаватися в подробиці своїх планів. Він не поспішав нікуди, а завтрашні змагання мали відбутися незалежно від того, чи буде він сидіти в корчмі, чи прогулюватися містом.

Новина про його прибуття, однак, розходилася швидше, ніж він устигав спорожнювати кухлі. До вечора відвідувачі вже знали, що в Асгард прибув чорнокнижник на ім'я Крок, а отже, наступного ранку на площі почнеться відбір. Дехто з присутніх говорив про це з неприхованим захопленням, інші сперечалися, скільки магів наважиться взяти участь, а один із молодих відвідувачів навіть заявив, що цього разу обов'язково побачить посвячення на власні очі.

— Ти говориш так, ніби чорнокнижників обирають на міському ярмарку, — зауважив його старший товариш. — Не кожному випадає навіть побачити одного з них зблизька, не кажучи вже про те, щоб стати одним із п'ятьох.

— Але ж завтра така можливість буде в кожного мага міста, — заперечив молодий. — Хіба ні?

— Можливість буде, але це не означає, що кожен зможе нею скористатися. Ти забув Правило п'яти?

Молодий маг знизав плечима, і старший, помітивши, що їхню розмову слухають за сусідніми столами, охоче продовжив:

— Чорнокнижників завжди має бути п'ятеро. Не четверо й не шестеро. П'ятеро найсильніших темних магів, і кожен із них посідає своє місце не тому, що хтось надав йому титул, а тому, що він довів право на нього.

— Довів убивством, — вставив хтось із сусіднього столу.

— Переважно саме так, — погодився старший. — Якщо хочеш стати чорнокнижником, найпростіший спосіб — убити одного з тих, хто вже має це ім'я. Звичайно, я сказав «найпростіший» лише тому, що інших способів ще менше, а не тому, що це легко зробити.

За столами пролунало кілька схвальних вигуків. Хтось засміявся, хтось підняв кухоль, а молодий маг, який почав розмову, нахилився вперед, явно зацікавившись.

— А якщо чорнокнижник гине не від рук того, хто хоче зайняти його місце?

— Тоді діють винятки. Таке траплялося, хоча й не надто часто. Буває, що один чорнокнижник убиває іншого, і тоді місце звільняється природним для нашого закону способом. Але якщо від рук сильнішого мага гинуть двоє або чорнокнижники помирають за інших обставин, усе відбувається інакше. Один із тих, хто залишився, прибуває до Асгарда й обирає найсильнішого мага серед місцевих.

— Тобто завтра Крок обиратиме двох? — запитав молодий.

— Якщо звільнилося два місця, то двох. Якби одне — обрав би одного. Якби три — трьох. Правило не змінюється залежно від того, скільки місць потрібно заповнити.

Крок, який досі спокійно займався вечерею, нарешті звернув увагу на розмову. Він не мав особливого бажання втручатися, але почувши, як один із відвідувачів почав пояснювати закон із деякими неточностями, вирішив виправити його.