Розділ 2.5. Почуття і навчання.

Бібліотека палацу була одним із небагатьох місць, де Сірин могла почуватися майже вільною. Тут не було ані галасливих слуг, ані допитливих придворних, які намагалися розгадати, чому принц приділяє стільки уваги своїй рабині. Між високими стелажами панувала тиша, порушувана лише шелестом сторінок та зрідка скрипом пера по паперу.

Принц сидів за великим столом біля вікна, перед ним лежали кілька аркушів із розрахунками. Навпроти вмостилася Сірин, підібгавши під себе ногу й схилившись над черговим завданням. Її сіре волосся спадало на плечі, а кілька неслухняних пасом раз у раз лізли їй в очі, змушуючи відкидати їх рукою.

— Ти знову пропустила один крок, — зауважив принц, указуючи кінчиком пера на її розрахунки.

— Я його не пропустила. Просто не записала.

— А як я маю знати, що ти не помилилася?

— Запитай мене.

Принц підняв на неї погляд.

— І ти поясниш?

— Якщо запитаєш чемно.

Він пирхнув, але сперечатися не став. Останнім часом їхні заняття дедалі рідше нагадували звичайні уроки. Спочатку принц намагався пояснювати Сірин основи рахунку, вимірювання й обчислення, які були необхідні людині, що жила при королівському дворі. Проте невдовзі виявилося, що учениця не стільки потребувала пояснень, скільки хотіла зрозуміти, чому все влаштовано саме так. Її запитання часом заводили їх далеко від початкової теми, а відповіді, які принц вважав очевидними, раптом вимагали додаткових пояснень.

Він не завжди міг відповісти одразу, і це дратувало його значно більше, ніж він був готовий визнати.

— Гаразд, — сказав він, відкладаючи перо. — Поясни мені свій спосіб.

Сірин повернула до нього аркуш і почала розповідати. Вона не намагалася вразити його складними словами, а просто послідовно виклала свої міркування, показавши, звідки взялася кожна цифра. Принц слухав уважно, кілька разів перепитав, а потім кивнув.

— Так справді зрозуміліше.

— Я ж казала.

— Не починай.

Сірин усміхнулася й потягнулася до наступного аркуша, але саме тієї миті в двері постукали.

— Увійдіть, — промовив принц.

До бібліотеки зайшла мадам Бонфрі. У руках вона тримала три документи, складені навпіл і скріплені тонкими стрічками. Побачивши Сірин за столом, вона на мить затримала погляд на дівчині, проте нічого не сказала й звернулася до принца.

— Перепрошую, що перериваю ваше заняття, ваша високосте. Але мені потрібне ваше рішення щодо наступної закупівлі вина для королівського столу. Під час перевірки рахунків виникла розбіжність, і я не хочу затверджувати платіж, доки ми не з'ясуємо її причину.

Принц простягнув руку.

— Покажіть.

Мадам Бонфрі поклала перед ним документи й розгорнула перший.

— Це рахунок винороба за останні поставки. Вина отримано на чотири срібні монети, але оплату ще не здійснено. Другий документ — запис скарбниці щодо попереднього розрахунку. Виявилося, що винороб отримав від корони на три срібні більше, ніж належало за попередньою поставкою. Отже, тепер він винен ці гроші скарбниці.

— А третій? — запитав принц.

— Підсумковий рахунок. Саме він і викликає підозри. За ним виходить, що корона винна виноробові сім срібних монет.

Принц насупився й узявся переглядати записи. Він перевірив суми, дати й позначки про попередні платежі, після чого відклав один аркуш і взяв інший.

— Чотири срібні за отримане вино, — промовив він. — І три срібні, які винороб має повернути скарбниці.

— Саме так.

— Але в підсумку їх додали.

— Так. Писар пояснив, що зводив усі суми за загальною статтею рахунків. Проте я не розумію, як можна було не помітити такої помилки.

— Можливо, її й не хотіли помічати, — припустив принц. — Якщо хтось вирішив скористатися нагодою, то завищити борг корони було б зручним способом привласнити гроші.

Мадам Бонфрі кивнула.

— Я теж подумала про це. Тому й принесла документи вам, а не дозволила провести платіж.

Сірин, яка досі мовчки слухала розмову, нахилилася над аркушами. Вона не торкалася їх, лише переводила погляд із одного документа на інший, час від часу затримуючись на певних рядках.

— А можна подивитися? — нарешті запитала вона.

Принц підсунув документи ближче.

— Ти щось помітила?

— Поки що хочу переконатися. - Вона ще раз уважно прочитала записи, а тоді підняла голову. — А чому ви вирішили, що писар хотів обдурити скарбницю?

Мадам Бонфрі здивовано глянула на неї.

— Тому що він додав до боргу корони ще й борг винороба. Це ж очевидно.

— Помилка очевидна. Але намір — ні.

Сірин торкнулася пальцем першого документа.

— Тут записано, що корона винна виноробові чотири срібні. А тут — що винороб винен короні три срібні. Це два різні борги, які спрямовані в протилежні боки. Якщо їх звести докупи, не розрізняючи, хто кому винен, можна отримати неправильний результат навіть тоді, коли ніхто не намагається обдурити інших.

— Але писар мав би це розуміти, — заперечила мадам Бонфрі.

— Мав би. Та він працює з числами, які записані однаково. Напрямок боргу доводиться щоразу шукати в словах. Якщо людина втомилася або поспішає, вона може побачити число й механічно додати його до попереднього, не звернувши уваги на те, що воно означає.

Принц знову подивився на рахунки.

— Отже, ти вважаєш, що він просто помилився?

— Я вважаю, що ці документи доводять помилку, але не доводять шахрайства, — відповіла Сірин. — Щоб звинувачувати людину в обмані, потрібні інші докази.

Мадам Бонфрі замовкла. Вона ще раз переглянула записи, тепер уже намагаючись побачити їх так, як пояснила Сірин.

— Чотири срібні корона винна виноробові, — повільно промовила вона. — А три срібні винороб має повернути короні. Отже, після взаємного розрахунку залишається лише один срібний боргу корони.

— Саме так, — кивнула Сірин.

Принц узяв перо й на чистому аркуші записав результат. Потім ще раз перевірив обидві суми.