Лісова казка

1. Життя.

Жила-була собі одна дівчинка. Звичайна, на перший погляд, дівчинка дванадцяти-тринадцяти років: худорлява, середнього росту; гострі вилиці і кирпатий ніс, русяве волосся постійно норовить вилізти із туго заплетених двох кіс. А ще очі - величезні, на півобличчя. Вогники допитливості горіли на самому денці бездонних їхніх озер. Здавалося, вони хочуть захопити і вмістити у себе весь світ. Побачивши ці очі, ви вже не зможете думати про щось інше, крім них. А так… звичайна собі дівчинку, яку ви навіть не помітите у натовпі.

Жила вона посеред великого лісу. Власне, правильніше сказати, що вона була єдиним цілим із лісом. Усе тут було для неї: квіти цвіли, дерева дарували затишок і прохолоду, лісові звірі вважали її своєю. Вона ніколи не бувала у світі людей, тільки сорока розповідала їй, що там панує нерозуміння і несправедливість.

Так починається казка. А от як починається реальність…

Жила-була собі одна дівчинка. Звичайна собі дівчинка, вчилась у звичайній сільській школі. Не виділялася посеред ровесників ні красою, ані знаннями. Точніше, не виділялася сміливістю, бо часто, знаючи правильну відповідь, соромилася підняти руку. Вчителі вважали, що вчиться вона упівсили, проте не намагалися розкрити її потенціал. Однокласники відверто недолюблювали за закритість і мовчазність, інколи кепкували, але, здебільшого, ігнорували. Отже, жила собі на  світі чергова сіра мишка.