Лісові казки

За обрій сонечко сідає,
І дню прийдешньому – кінець.
Мов парасоля покриває
Його чаруючий вінець.

На землю налягла пітьма,
Зайчатам спатоньки пора.
Метелик маму обійма,
Всі сплять, затихла дітвора.

І звуки в лісі пригасають,
Настала тиша, спить трава.
Дерева стоячи дрімають
І місяць землю осява.

Вночі всі квіти засинають
І спочивають до зорі.
Зірки все небо прикрашають –
Блискучі, ніби ліхтарі.

Місяць в небі, мов озерце –
В лісі все він осяває,
Лише чути як джерельце
Булькотить і виграває.

Як хижаки полюють часто
Їжак дружині розказав:
- Ти зачиняй щільніше хатку,
Щоби дітей ніхто не взяв.

Там ягідки вже переспіли,
Збирати їх я сам піду,
А ви виходить щоб не сміли,
Бо до світанку я прийду.

Закрила їжачиха житло,
Щоб діти звіру не дістались,
І доки в хатці було світло,
Звеліла дітям, щоб вмивались.

Татусь прибуде аж уранці,
Ви будете тоді ще спать.
Поставить ягідок у банці
І всі почнемо ласувати.

Нічної тиші не тривожив,
Тихцем трудився той їжак.
Погода видалась погожа,
Збирати ягід було як.

Довкола міцно тут стояли
Дуби, що мохом обросли,
І всі галявини вкривали
Неначе насипом гриби.

Запах ягідних кущів
Цілком наповнює весь ліс,
Немає відбою від грибів –
Він кошик ледве-ледве ніс.

Достиглими плодами лісу
Насолодитись може всяк,
І кошик вщерть наповнив звісно
Дбайливий татонько Їжак.

Біля струмка він зупинився,
Присів хоч трохи відпочить,
З струмочка там води напився
І далі вже скоріш біжить.

Там місяць світить на доріжку,
Їжак той знай собі іде,
Йому не темно ані трішки,
Додому стежечку знайде.

А їжачок малий не спав:
- Де ж він, милий мій татусь?
Всю ніч гостинчика чекав:
- Заснути, - каже, - я боюсь!

А тато дверці відчиняє,
Заледве з кошиком проліз.
Малеча татуся стрічає,
Питає, що татусь приніс?

Недарма всю ніч бродив,
І лиш під ранок повернувся!
Там ягід урожай вродив,
У хаті вже полиці гнуться.

Матуся тісто замісила
І піч дровами розтопила.
Пиріг готовий надкусила,
Їжаченят всіх пригостила.

Сімейство всілось за столом,
Пиріг із чаєм всі смакують,
Так стало весело кругом –
Хай їжачата потанцюють!

Тут про сову окрема річ.
Удень вона сидить, як тінь,
Та ледве наступає ніч,
Мишей ловити їй не лінь.

Щоб сову обхитрувати,
Миші змовились гуртом –
Попід листям пробиратись
В степ широкий за селом.

Там колоски зернинок повні
В проміннях сонця дозрівають.
Ну, а мишва гріє долоні
І гострі зуби вишкіряє.

Щоб запастись зерном на зиму
Мишва на поле вирушає,
Гризе і точить без упину,
Добром всі нірки вистеляє.

Зайцям же морква і капуста –
Дорожче в світі не буває.
Комора – це тобі не пустка,
Її тут кожен наповняє.

Зайці капусту нарізали,
В купки складали всю підряд,
А після й мор квочку копали
І ставили мішки у ряд.

Десь на галявині у лісі
Ділились врожаєм гуртом,
Раділи щиро тій утісі,
Що в зиму будуть всі з добром.

Приходьте, гості, у наш ліс,
Коли час осені настане,
Щоб кожен щось собі приніс –
Нужда і голод не застане.

Зайчат ви тут не ображайте,
Матусі будуть хвилюватись.
І їжачків не забирайте,
Їм краще в лісі залишатись.

Приходьте з кошиками, друзі!
Збирайте ягідок корзину!
Зіграйте іменини в лузі
Або святкуйте без упину.

Лише прохання: совість майте!
Забудьте про вогонь і порох!
Сміття з собою забирайте,
Для лісу – то найбільший ворог!