****

Ян був за освітою лікар , з універсететських часів успіх переслідував його всюди: кращім він був з усіх на курсі , потоці , та й взагалі кращим в універсететі. Іноді чоловіка це дуже дивувало , як йому посміхалася вдача , не маючи не чого , він отримав все.

Закінчивши освіту, Ян зачав працювати в цантральному шпиталі Варшави. Але і в шпиталі не залишала його вдача. На початках він став лікарем в терепевтичному відділинні. Проте це не дало бажанних результатів. Колеги стали дуже дивно дивитися на нього , а з часом(певно винна його відлюдкивість)  і взагалі перестали із ним спілкуватися. Проте Ян цього не помичав , чи то не хотів помічати того.

За п'ять років він став найкращім терепевтом в шпиталі , а ще за два виріс до головного лікаря. Йшов час , і Ян почав  відчувати втому. В свою чергу  дипресія огорталай чоловіка не менше. Особливо сирими осінніми вечорами. Ян почав зриватися на всіх : інтерни які тільки вчилися бути лікарями , на колегах лікарях , медпрацівниках.

Він кричав на всіх , а коли приступ проходив , він падав на крісло , і довго сидів , тяжко дихаючи. Ян зрозумів потрібен відпочинок , інакше , в нього станеться нервовий зрив. Чоловік почав шукати де би він міг провести свою відпуску , першу за лстанні роки.

Останні дні Ян шукав в інтернеті те саме місце , в Карпатах . Він мріяв про ліси і гори , свіже повітря , що принесе відпочинок його організму. Проте він так нечого і не знайшов. Здавалося що вдача покинула його , і це його дуже виводило з себе. Чоловік видохнув , та вимкнув комп'ютер.

                                 *****

Постукали в двері. Ян який спав , раптово відкрив очі , підскочив на канапі та підійшов до дверей. Відкривши їх , він озирнувся по всіх сторонах проте не кого не було. А на підлозі , біля його дверей лежав якийсь чудоковатий конверт. 

Чоловік нагнувся , та підняв його з підлоги , ще раз озирнувшись на вкруги , чоловік зачинив двері. Ян подивився на конверт що тримав в руках. Це був дуже не звичайний конверт , марки що були на еьому , чоловік в житті не бачив , розміри більщі що використовували в Польщі.

Ян схопив ніж для папіру , та швидко відкрив його. В середині лежав лист , та декілька фото які (як здалося на перший погляд ) пожелтіли від часу. Він посміхнувся, та розвернувши лист , зачав читати :

                   "Шановні пані та панове!

Пропонуємо Вам завітати до ідеального місця для відпочинку , та гарного часопроводження , та й просто переночувати по дорозі до дому. Вітдаленість розташування посеред лісу , де є справжне свіже повітря. У нас Ви знайдете двадцятиметровий басейн , ресторація , бар. Наша команда зробить Ваш відпочинок максимально приємним. Так само відпочинок залежить від зручності номерів , при бажанні люкс , які будуть у Вашому розпорядженні.

Наш отель відкритий з 1886 року і до нині. Чекаємо саме на Вас. "

На чорно-білих світлинах  був зображений інтер'єр , ресторану , номерів де можно було відпочивати , та люксу. Яну почало це подобатися. Рішення прийнято було одразу.  Он швидко зачав зривати речі , навіть не дивлячись клав в валізу. Ян просто кидав їх , не дивлячись. Его наповнила з середини  радість.

В нього навіть з'явилося відчуття легкого сп'яніння. Останній раз така відчуття було ще в середній школі. Голова сильно крутилася , і він почав сміятися. Стан посилився , все на вкруги почало обертатися , розмито та двоїлося. А ще за мить в очах у Яна потемніло. Він почав зитатися. А далі він впав на речі які збирав.

                                      *****

Ян прокинувся лише наступного ранку. Чоловік ледве пам'ятав що було учора. Він сів на конапі та озирнувся на вкруги , гостіва кімната була вся у великому безладі , де речі зкинуті на підлогу та ліжко , нагадували йому гори кріз які доведеться пробиратися.

Чоловік видохнув та подивився на відкриту шафу. Погляд Яна зупинився на спортивному костюмі , який чоловік швидко одягнув. Він схопив мобільний , і набравши номер. Пролунав гудок чоловік промовив:

-Ало? Дівчино вітаю , говорить Ян Калинський , номер карти 32 85 71 08 41 38 69 02. Прошу закупити білет до Львова. На сьогодні.  Так потягом... так! Як найшвидше! Так! Прошу! До побачення...

Ян натиснув зброс , швидко знову набрав номер , та викликав таксі. Відчуття сильного сп'янніння знову з'явилося , а ефорія накрила чоловіка. Він зачав сміятися. Але продовжував збиратися. Чоловік не пам'ятав як опинився в таксі , та й всюдорогу до вокзалу. Ледве згадував як пройшов коридором вокзалу та сів на свій потяг. 

Але запам'ятав як потяг рушив з місця. Як червоно-жовті листя на деревах і на землі  почали свій рух разом з потягом. Посміючись він не помітив як заснув , падаючи в темний колодязь без снів.

                                   ******

Вся дорога до Львова випала із уваги Яна. З тяжким відчуттям похмілля чоловік стояв біля дверей Львівського вокзалу. Знайшовся і таксіст який зголосився довести чоловіка до Лісового хостелу.  Він сів задне седіння і мовчки дивився на те що робилося за вікном.

Першим постало очам Яна костел святих Ольги та Єлезавети. Львівська Політтехніка , а дорога мощенна бруківкою. У відкриті вікна машини проникало сире , наповнене запахом кави , повітря.  Ян почував тут себе значно краще. Здавалося  все минулося.

-Ви певні що вас треба вестт саме в Лісний Хостел?- гучним голосом запитав таксист.

Здивованний Ян повернув голову до таксиста та промовив :

-Так звісно! Я отримпв запрошення поштою. Старий такий конверт...- із цими словами він протягнув конверт. Той подивився на конверт , та дивно посміхнувся.

-Останнім часом я вожу туди все більше людей , пане! -продовжував таксист.-Та всі як один повторюють про старий конверт , і запрошення. Схоже поломнецтво якесь...

-І давно туди народ повалив?- ще більше здивовано запитав Ян.

-Нуу певно останні чотири роки... по п'ять -шість чоловік в місяць...

Але слова водія його не сильно занепокоїли. І навіть не здивували. Він був радий тим(що було дуже дивно , зважаючи на те що він був дуже пильний) аспектом що нарешті почалася довгоочікувана відпуска.