3

Враз настала абсолютна тиша. Навіть вітер, який нещодавно грізно завивав, кудись подівся. Відкрила одне око. Нічого. Лише стежка виднілась у місячному сяйві.

- Невже мені це потрібно? - Власний голос, що пролунав, був схожий на вороняче каркання.

Солоні краплі полились тоненькими доріжками, крапаючи на руки… Зігнула голову і, дивлячись на скриню, я усміхнулась і прошепотіла: - Так, потрібно. Заради тебе, дідусю, - Піднявшись на ноги, не втримала болючого стогону. - Як же я втомилася. Наче пішки з Бичкова до Квасів ішла. Уфф!!! - Правою рукою витерла сльози і, озирнувшись помітила, що лишилось ще трошки і я буду на місці. Тільки б пройти ці три метри без пригод. - Будь ласочка, змилуйтесь наді мною, - Проговорила, звертаючись одразу до всіх. 

Не знаю, може, врешті природа пожаліла мене, чи ще щось. Та дісталася я до озера вже без всяких халеп. Постояла на березі кілька хвилин, насолоджуючись спокоєм. Тоді вирішила, що потрібно поспішати, а то один Бог знає, що може далі статися.

- Так, що там Катька говорила: "...Свою скриню не відкривай, поки на небі старий місяць не зустрінеться з молодим, а треті півні не проспівають свою пісню…"

Ну і як дізнатись чи вже є третя ночі???

- Не хвилюйся, є… - Тепленький вітерець огорнув моє тіло, яке почало трястися від холоду. 

- Хто ти?

- Скоро дізнаєшся… - Прошелестіло звідусіль і я відчула, що мене знову залишили саму. Поглянула на водойму і побачила місячну дорогу до середини озера.

-  Мабуть, мені туди, - Скинувши тонесеньке платтячко і підійшовши до краю, я ступила однією ногою у воду. І, з надзвуковою швидкістю вискочивши, закричала як сирена: - Який ідіот придумав таке?! Вода ж холодна як лід!

Закусивши губи, подумки почала обматюковувати ту істоту, що затіяла це все. І один Бог знає, чого мені коштувало залишитися, а не плюнути і повернутись до будинку, в якому є теплесенька ковдрочка та м'якеньке ліжечко...

Я розуміла, що потрібно поспішати, та пересилити себе не могла. Я ж кімнатний сибіряк, а не…
Відповіддю на мої думки став образ дідуся. 

- Так нечесно. Це заборонений прийом, - Тупнула ногою і, гірко видихнувши, повернулася у воду.

З кожним кроком в мене зуб на зуб не втрапляв. І навіть нехороші слова вилетіли з голови. Та коли опинилася на середині озера, все відійшло на задній план. Холод, страх - все зникло. Натомість прийшла ейфорія, мені хотілось співати і танцювати.  

З великою бідою взяла себе в руки і, порахувавши до п'яти, відкрила те, заради чого все почалося. Спочатку нічого не відбулося. Все завмерло. Як би тут був годинник, клянусь - стрілки на ньому не рухались би. Я навіть стукіт власного серця чула. Тук-тук… Пролунало в вухах…
І як за командою все закрутилося. Маленькі краплі піднялися до рівня моїх очей, поширюючи в простір звукові хвилі. І той звук був настільки прекрасний - словами не передати. 

Добре придивившись, я побачила серцевину чи ядро (як правильно описати не знаю). Суть цього дива переливається всіма барвами веселки. Я так задивилася на це чудо, що пропустила момент, коли на моє зап'ястя опустився холодний метал. 

- Що за чорт?! - Не встигла вилаятись, як в ту ж мить мою руку закололо. І перед очима закрутився різнокольоровий вихор, з якого показалася рогата голова. - Ааааа!!! - Кричала, надриваючи горло.

- Ну що за ненормальна хранителька нам попалася? Що, чорта ніколи не бачила?

- Матінко… - Тоненьким голоском пропищала, закриваючи руками очі.

- Нє, не вгадала…

- Ану брись від неї, пройдисвіте ходячий, не бачиш, що вона тебе боїться? Ти краще згинь з її очей, - Сухий скрипучий голос викликав довіру і, пересиливши себе, я відкрила не тільки очі, а й рот. А другий тому, що переді мною стояв гарнезний-прегарнезний хлопець. В нього замість волосся стирчали гілочки з різними кольоровими листочками. Густі брови, з медовим відтінком очі й тоненькі губи. Гостре підборіддя і широкий розворот плечей. Хоча ні, на людину якраз ця істота не була схожа. Я подивилась вниз і ще сильніше розявила рота, адже ніг ця особа не мала. Натомість нижня частина тіла цього індивіда була дерев'яною. 

- Ви хто? - Зацікавлено запитала в нього. Та відповіла мені дивна красуня, яку я лише тепер побачила, та й то через те, що вона заговорила зі мною. А так би й досі рота відкритого тримала і на того парубка слинкою крапала. Ну а хто б не крапав, якщо перед ним такий, такий… коротше - естетичний зразок. 

- Лісовиком його кличуть, а я Настуся - русалка, - Показавши рукою на себе, ця червонощока красуня стрельнула чорними бусинками очей на лісовика, а тоді завзято спитала: - Що, старий збоченцю, ніяк не заспокоїшся? Не світить тобі тут нічого. Не бачиш чия вона? - Тяжко видихнувши після цих слів, лісовик понурив плечі і зник. Не знаю чим, та чимось він мене захопив. Ні, не містичною красою. А тією силою, якою від нього віяло. - Не хвилюйся ти так, Лісунка швидко приведе його до тями. В них це традиція, минулого разу вона твого дідуся намагалася звабити. От тоді йшла важка артилерія. А це, тобі ще пощастило.

- І чим же? - Ну нє, я не шкодую, що він зник, просто цікаво.

- Тим, що з твого роду, ти перша жінка яка буде лісничою! І в нього можна сказати, сьогодні перша спроба. А то все чоловіки від вас приходили, може, нарешті таки буде весело! - З надією в чорних очах вигукнула вона. 

- Настусе, ти чому нашу пані тримаєш на дорозі. Ану пропусти, негоже господині, принадами своїми хизуватися, - Старечий голос пролунав збоку і, озирнувшись, я побачила худеньку наче тростинку бабусю. Вона, спершись об дерев'яну палицю, добродушно дивилась на мене. І тільки після її слів я згадала, що на моєму тілі немає ані клаптика тканини. Вмить відчула як загорілись щоки і сором покрив з голови до ніг. Всі вони ж… 

- Ой, пробач. Коли узріла, що ти дівчина, то так зраділа, що про все на світі забула. 

Побачивши, як я намагаюсь прикрити бодай щось, золотоволоска вийняла з нікуди квадратну коробку. В ній було щось на кшталт шерстяного плаща, який я тут же одягнула. Після чого попрямувала за Настею. Та не дійшовши до хатинки декілька кроків, відчула біль у скронях. Знову. Як тоді, на березі озера! Невже я маю рацію, і хтось бажає побувати у моїх мізках? Ну що ж, як кажуть добрі люди: "Ласкаво прошу". Розслабившись, я пропустила незваного гостя, точніше гостю.