Глава 47

— Ласкаво прошу в мою скромну оселю, — вчений розвів перед собою руки, показуючи на будинок.

Ніхто не поворухнувся і навіть не спробував відповісти. Катя дивувалася, який приємний голос у вченого. Вона легко змогла б уявити його десь на сцені перед мікрофоном, а не у халаті. Степан вивчав поглядом невисокого чоловіка, запам’ятовував рухи, намагався зрозуміти, що насправді він собою представляє. Андрій же кинув швидкий погляд на людину перед собою, а потім почав оглядатися навколо, вишукуючи загадкову жінку.

— Як вам моя оселя? — з посмішкою запитав чоловік. — Сподобалося без дозволу гуляти поверхами? — голос одразу змінився, став холоднішим, беземоційним. Навіть здалося, що очі потемнішали.

— Вітаю вас, Євсію. Все правильно?! — відізвався доброзичливо Андрій, переставши шукати невідому жінку. — Вибачте за наше нахабство, ми б подзвонили у дзвоник, але не знайшли його. Та й світло зникло, — посміхаючись, він виставив перед собою руки, наче показуючи, що вони нічого поганого не планували.

— Так, мабуть, ви маєте рацію, я давно хотів встановити дверний дзвінок, — і знову повернувся добрий вчений. — То що вас привело до мого будинку? — нарешті він зрушив зі свого місця і почав ходити по галявині.

— Недалеко від вашого будинку, у лісі, було знайдено кілька трупів, — підключився Степан. — Ось ми і обходили місцевість, може, є ще тіла, які не помітили. Чи, може, хтось щось бачив... Ви не помічали тут когось дивного? Може, щось чули? — Степан був наче риба у воді. Увімкнулося детективне чуття. Він просто не залишав співрозмовнику можливості про щось подумати. Важливо було завантажити людину питаннями, на які потрібно було давати відповіді.

— Ем… Ні… — Євсій трохи розгубився. — Нікого не бачив і не чув! Тут місця тихі, — знизав плечима, — та й гостей сюди не запрошую! Люблю тишу та спокій! — він, радісний, зробив оберт, розглядаючи ліс. — То що, ви все дізналися, що хотіли? — в цей момент голос був спокійним, трохи тихшим і втомленим. Відчувалося, що саме це звичайний стан для цього чоловіка.

— Ні! Є ще кілька питань! — вперед вийшла Катя і спустилася сходами з порогу. — Щодо одного з ваших пристроїв, за допомогою якого ви проводили експерименти над людьми… — з кожним новим словом лють зростала. І останні слова вона наче виприснула, як отруту.

Зупинившись за кілька метрів від вченого, Катя почала «свердлити» його поглядом. Вони були майже одного зросту, чоловік був на кілька сантиметрів нижче за дівчину.

— Чудово! Люблю розмовляти про науку з людьми, — діставши невеликі окуляри з нагрудної кишені, Євсій начепив їх і почав уважно роздивлятися дівчину.

Каті аж стало незручно трохи, вона ледь не відступила на крок, але вчасно схаменулася, викликавши лють всередині себе.

— То про що саме ви хотіли запитати? — уважно дивився їй в очі.

— Ось про це!.. — дівчина просто виставила руку вперед, показуючи невеликий шрам на зап’ясті.

— А-а-а.. Celeri pondus damnum — швидка втрата ваги, — пояснив він, після чого зробив кілька кроків і взяв Катю за руку, щоб роздивитися її зап’ястя. — Чудова робота хірургів! І ви маєте чудовий вигляд після цієї процедури!

Степан потягнувся до пістолета і вже був готовий використати зброю при необхідності. Андрій виставив руку в бік, притримавши друга, щоб той не поспішав з рішенням, яке не можна буде відвернути.

— Я і до цього мала чудовий вигляд! — вона відсмикнула руку. — Я завжди була такою! Я була у групі зі стрункими дівчатами, і на мені просто перевіряли, чи працює той клятий чіп.

— Я не розумію вашого невдоволення, — Євсій поправив окуляри.

— Моя подруга… — Катя навіть забувала дихати від злості. Доводилося зупиняти розмову, щоб просто набрати повітря в легені. — Через ваш експеримент вона мало не померла!..

— Ось воно що… — все так само тихо та спокійно продовжував вчений. — Мені шкода, що таке сталося з вашою подругою… Але ж вона читала всі умови контракту, не порушувала їх?!

Катя аж почервоніла від злості. Вишкірилася. Вона вже була готова кинутися йому в обличчя та видряпати очі.

— Пане Євсію, — втрутився Андрій і також зійшов з порогу, — скажіть, а що це за гарна жінка була з вами? Ви ж, мабуть, не самі тут живете та працюєте?!

— Що? Яка жінка? — це питання вибило вченого з колії. Він наче загубився в своїх думках. Повністю забувши про Катю, яка стояла за кілька метрів від нього. — Я тут сам! Люблю, знаєте, тишу, — спробував якось викрутитися він. Але було помітно: Євсій не знає, що відповісти на це питання.

— А як щодо освітлення вашого будинку? — Степан не відставав від Андрія, зійшов зі сходів на землю і підійшов ближче до Каті, на відстань одного стрибка.

— А що з ним? — вчений був тільки радий почути нове питання і змінити вектор розмови.

— Ну… Для початку, звідкіля в глухому лісі з’явилася електрика? Я не чув генератора, та й велику кількість зарядних станцій теж не помічав. Бо це все може добряче тягнути… — детектив говорив з натиском, не даючи маневру для того, щоб обміркувати якусь безглузду відмовку.

— Ой, яке чудове запитання! — Євсій мало не сяяв, посмішка була на все обличчя. — Це моя особиста, унікальна, запатентована технологія… — на секунду він зам’явся. — Ну, майже запатентована. Я ще у процесі подачі заявки…

— І що це за технологія? — Катя зробила крок назад. Злість відходила, а така швидка зміна настрою вченого її починала лякати.

— Вам відомо, що в усьому живому є електричні імпульси, завдяки чому ми й досі живі?! Ці імпульси є як в людях і тваринах, так і в рослинах. Усі ці прекрасні зелені рослини мають свої електричні імпульси, — рукою він обвів весь простір перед собою. — Тому ми і можемо називати ці рослини живими.

— І до чого ви хилите? — Степан сподівався на більш швидку бесіду, а не на розтягування часу. Він не міг зрозуміти, Євсій це робить спеціально, чи це така в нього манера розмови.

Але детектив помітив, що Андрій продовжує оглядатися, вишукуючи ту загадкову жінку. Це не давало Степану спокою, журналіст зміг помітити щось таке, чого не помітив він. Хоча її поява та зникнення точно не були чимось звичайним. А Андрій має більше досвіду взаємодії з чимось незвичним. Тож йому залишалося відвертати вченого питаннями, доки некромант розгадує незвичайну загадку.