Глава 44

Скрип від іржавих петель, на який так всі чекали, був відсутній. Петлі були новими та змащеними, тож двері дуже легко відчинилися. Степану навіть довелося їх притримати, щоб ті не вдарилися об стіну.

Трійця опинилася в темному та довгому коридорі, у протилежної стіни якого було вікно. Лише з-за одних бічних дверей, що були у центрі коридору, лилося слабке світло. Завдяки йому можна було розібрати, що шпалери на стінах мали бордовий колір.

Кілька секунд усі стояли у повній тиші, намагаючись почути хоча б якийсь звук. Першій набридло Каті:

— І що далі? Як ми щось побачимо у цій темряві?

Степану хотілося якось уїдливо відповісти, але в останню мить він передумав. Катя мала рацію: без світла вони не зможуть оглянути будинок.

— Все дуже просто!.. Вмикаємо ліхтарики на смартфонах і вибиваємо одні двері за іншими, перевіряємо всі закутки, доки когось не знайдемо! — досить голосно і впевнено почав Андрій.

— Тихіше ти! — прошипів Степан, який тільки обмірковував план дій. — Звідкіля ти взагалі це узяв? Передивився бойовиків? Так ми створимо зайвий шум.

— Та яка різниця? І так усі знають, що ми тут! — підхопила Катя.

— От-от… Крім того, мені вже доводилося оглядати старий покинутий будинок у лісі. Тож досвід вже є! — журналіст дістав телефон та увімкнув ліхтарик.

— І це робить тебе експертом? — Степан ледь стримувався, щоб не вдарити Андрія, і змусити його балакати трохи тихіше. — Ви хоч розумієте, як треба обережно оглядати будівлю, в якій є підозрювані? І це не старий покинутий будинок!

— Ой, та ну його, ходімо вже… — Катя увімкнула свій ліхтарик і потягнула Андрія за собою. — Зануда…

— Ви зараз дуже ризикуєте, роблячи все неправильно!.. — вже не витримав і почав гучніше говорити детектив, щоб донести свою думку.

— То сам роби, як правильно! Теж мені профі… — Андрій зайшов у найближчі двері, щоб оглянути кімнату.

— Вони зараз усе зіпсують, — почав буркотіти собі під ніс Степан.

«Вони дурні, через те що не слухають тебе! Ти й сам можеш все зробити, без них! Та ще й краще!» — приємний жіночий голос нашіптував Степану чисту правду.

— Я і сам все зроблю! Ці бовдури зроблять тільки гірше… — Степан не став діставати свій мобільний. Замість цього він увімкнув тьмяний ліхтарик, у якого сідала батарея. Взявши його та зброю зручніше, чоловік зробив перший крок. Степан лише сподівався, що заряду у ліхтарика вистачить, щоб оглянути будинок.

Пройшовши повз перші двері, детектив повернув у наступний прохід, щоб випадково не натрапити на Андрія. Та й перевіряти двічі одну й ту саму кімнату не було сенсу. Зайти всередину йому не дав журналіст, який виходив.

— Якого дідька? Що ти тут робиш, як ти сюди потрапив? Там що, є прохід? — спантеличено Степан почав заглядати за плече Андрія, щоб розгледіти міжкімнатний прохід. Якого там не було.

— Ти зовсім з глузду з’їхав? Сам, як статуя стояв в коридорі, і тепер питає, як я сюди потрапив… Досить за мною слідкувати, психу!.. — відштовхнувши Степана, Андрій вийшов у коридор.

Нічого не розуміючи, Степан увійшов у невелику кімнату площею шість квадратних метрів. Він вирішив прибрати зброю, щоб випадково не пристрелити своїх друзів. Понад стінами стояли столи з купою паперів. Не звертаючи уваги на документи, він почав стукати по стінах, щоб почути глухий звук. Що сповістило б про наявність прихованих дверей, але нічого такого він не знайшов.

Звернувши увагу на вікно, в першу секунду Степан подумав, що Андрій заліз у кімнату саме так. Але вікно було без ручки, воно не відчинялося. Нічого не розуміючи, він почав розглядати документи, на яких були якісь цифри та графіки. Переглянувши по кілька папірців з кожного столу, Степан вийшов у коридор.

Трохи постоявши, детектив вирішив зайти у кімнату напроти. Саме її оглядала Катя. Вона підіймала колби та пробірки з рідинами різного кольору. Коли Степан посвітив ліхтариком, вона обернулася.

— Що хотів? — з викликом у голосі запитала дівчина.

— Що у тебе тут?

— Перевіряєш?! Я тут і сама якось впораюся, можеш йти! — не збираючись слухати якихось повчань, Катя повернулася до своєї справи.

Таке відношення до себе Степану не подобалося. Хоча тепер він точно переконався, що краще все зробить сам. Пройшовши далі по коридору, він заглянув у наступну кімнату, там був Андрій. Вирішивши не чіпати його, детектив пішов далі.

Повертаючи у пусту кімнату, Степан натрапив на Катю. Шокований, він не повірив у те, що бачить. Намагаючись стримати тремтіння в голосі, йому все ж таки довелося звернутися до дівчини:

— Катю?!

— Та чого ти за мною ходиш? Думаєш я така дурна, що не впораюся?! Йди оглядай інші кімнати, чи вже все оглянув? — вона відштовхнула Степана, вийшла у коридор, та пішла в наступну кімнату.

Знаходячись у ступорі кілька секунд, Степан навіть не звернув увагу на дивні банки, що стояли на полицях шафи в тій кімнаті, з якої вийшла Катя. Він одразу ж пішов за дівчиною, щоб дізнатися, як вона опинилася так швидко в іншій кімнаті. Зазирнувши всередину, він побачив Андрія.

— Якого дідька відбувається? Де Катя?

— У тебе все нормально з головою? — здивовано запитав Андрій. — Не можеш відрізнити чоловіка від жінки? Тобі взагалі нічого робити, окрім як слідкувати за нами? Сам же хотів правильно оглядати поверх, то оглядай! — журналіст повернувся до того, що вмів найкраще — вивчати документи.

Не втрачаючи цього разу час, Степан швидко пішов коридором вперед. В наступній кімнаті він знову побачив Андрія. Потім у двох наступних кімнатах була Катя. І так кожного разу: в кожній з кімнат хтось був і оглядав її.

За останніми дверима знову був Андрій. Зробивши кілька глибоких вдихів, Степан намагався заспокоїтися. Саме в цей момент з найпершої кімнати, біля вхідних дверей, вийшов Андрій:

— Що, вирішив розглядати будинок з кінця? — з презирством запитав він. І увійшов в ту кімнату, куди з самого початку заходив Степан.