Глава 36

Степан був щасливий, як ніколи. Він отримав другий шанс і не збирався його марнувати. То ж в ті дні, коли Настя затримувалася на навчанні чи на практиці у лікарні, він намагався вирватися зі своєї роботи, щоб зустріти її.

Настя закінчувала навчання на медсестру. В той час, як Степан нікуди не вступив, а пішов одразу працювати на склад, щоб накопичити гроші на свою невеличку квартиру. Щоб вони нарешті змогли з’їхатися і жити окремо від усіх.

Настя ще на початку стосунків попередила Степана, що буде жити вдома з батьками, доки не закінчить навчання, щоб її нічого не заважало. Хоча час від часу вона залишалася у Степана на кілька ночей поспіль.

За цей тиждень, що минув, Настя залишалася тричі, і нічого кращого для Степана не могло бути. І всі ці три рази він зустрічав її після практики. В інші дні вона поверталася додому до батьків ще засвітла. Тож можна було не перейматися.

Коли Насті не було, повертаючись додому, першим ділом Степан вмикав новини. Було важливо знати, що небезпека минула і маніяка спіймали. Якщо його не підводила пам’ять, то після смерті Насті померло ще дві дівчини, і лише після цього поліція знайшла вбивцю. Це було десь через півтора тижня. Тож Степан дуже уважно слідкував за всіма новинами.

Він хотів допомогти поліції, але не пам’ятав імен дівчат, а якби сказав, в який саме день буде напад, скоріш за все саме він став би підозрюваним. Тож нічого, окрім слідкування, йому не залишалося.

Вже одну дівчину знайшли мертвою. Йому здалося, що жертвою стала інша дівчина, ніж він пам’ятав. Хоча у нього накопичилося багато спогадів за двадцять років, тож не можна було бути впевненим. Тим більше, що тоді він поринув у затяжний запій, лише інколи повертаючись до реальності. Після тих вбивств Степан і вирішив стати поліціянтом.

Але зараз він просто хотів побачити, що все скінчилося, і Насті більше ніхто і ніщо не загрожує. Вони нарешті зможуть побудувати сім’ю, про яку він так мріяв. Він сподівався, що за кілька днів все закінчиться.

З’явилося безсоння, а коли вдавалося заснути, Степан опинявся в кошмарах. У снах змішувалися спогади, навіювання та переживання з нової реальності. Знову і знову він опинявся в тому парку та йшов, залишаючи Настю наодинці. Сльози, ящики алкоголю і новини про те, як маніяка спіймали. Закривавлене тіло дівчини біля лавки.

Після цього він одразу прокидався. А в голові завжди одне й те саме питання: «Хіба я бачив її тіло?» Розум грав злий жарт, і Степан не міг точно сказати, чи показували в новинах тіло Насті, чи він сам собі все вигадав.

Його сумніви посилилися, коли в новинах заявили, що були знайдені ще дві жертви маніяка. Вбивці вже навіть вигадали прізвисько — Хірург. Він полював лише на працівниць медичної сфери, і завдавав своїм жертвам поранення чимось дуже гострим. В новинах припускали, що мова йшла про хірургічний скальпель.

Степан був повністю впевнений, що жодного разу не було двох жертв одночасно. А це означало, що він докорінно змінив події. До цього моменту він сидів втомлений у кріслі перед телевізором. Проте тепер з’явилося відчуття, наче всередині завели механізм, який буде тримати на ногах свого господаря так довго, як тільки зможе.

Накручуючи кола по кімнаті, Степан намагався згадати все, що пам’ятав. Адже ставши поліціянтом, він першим ділом переглянув справу по цьому вбивці.

— Треба записати… — Степан швиденько знайшов лист паперу та ручку. — Його ім’я… Наче його звали Микола, — швиденько записав це, — чи, може — Євген?! — перекресливши минуле ім’я, він записав нове. — Чи Семен? — зі злістю зім’явши лист, Степан викинув утворену кульку кудись в кут. — Дідько! — в його голові спливало лише одне ім’я, а точніше прізвисько — «Хірург».

Запустивши пальці у волосся, Степан схилився над столом. Здавалося, що він потроху втрачає пам'ять. Події потроху стиралися, замінювалися новими, щасливими спогадами.

Трохи просидівши в такій позі і розслабившись, вже більш спокійно Степан повернувся до розпочатої справи:

— Отже, — зробив протяжний видих і вдих, — що я пам’ятаю про ті вбивства? — він постукував ручкою по столу. — Після… — Степан зітхнув і прочистив горло, — після смерті Насті було ще дві жертви. Десь такого ж віку, як і вона. Жертв знаходили у «Вишенському парку», у «Подільському парку» і навіть на території «Ботанічного саду». Територія досить велика, мало освітлення, а отже, багато темних, сліпих зон. Це як шукати голку в копиці сіна. Якщо не спалити повністю парки, навряд чи вдасться когось помітити…

Степан почувався краще. Він наче повертався у свою рідну стихію. Потроху просуваючись у лабіринті своїх спогадів, він зловив себе на відчутті, що ось-ось розплутає клубок і нарешті зрозуміє, що йде не так. Чому в нього постійне відчуття, що він щось випускає з поля зору.

— Усі жертви так чи інакше пов’язані з медициною!.. Це може бути ображений пацієнт… Але таких людей може бути надто багато. Крім того, за що ображатися на інтернів, які ще навчаються під керівництвом іншого лікаря? — Степан вже стояв на ногах, навіть не помітивши, коли встиг встати. — От якби перевірити, чи пов’язані якось жертви між собою… Може, вони лікували якогось одного пацієнта і щось пішло не так?.. Хоча міліція, мабуть, вже розглянула цю версію, усі точки перетину жертв. І у випадку виявлення збігу, за цими пацієнтами прийшли б першими. Тож таких збігів не було. Чи були, але ніхто з них не виявився маніяком.

Розмірковуючи, Степан прийшов до крісла, що стояло перед телевізором. Як тільки в нього сів, стало складніше концентруватися. Думки розбігалися, як би сильно він не намагався за них ухопитися. Рука сама потягнулася до пульта.

Усвідомивши, що надто розслабився, він змусив себе негайно встати з крісла. Попри те, що воно було комфортним, крісло було призначене для відпочинку, а не для роботи. Трохи розім’явши спину, Степан повернувся до столу.

— Отже, треба звернути увагу на працівників медзакладів. Можна дізнатися імена усіх працівників та інтернів, з’ясовувати, де вони проживають. А знаючи, як влаштована робота хоча б однієї лікарні, дізнатися більше про працівників в інших медичних закладах не складе особливих труднощів. Крім того, вбивця користується якимось гострим інструментом… — Степан схопився за голову, він був злим. — Що за дурня… — викинувши ручку кудись в коридор, встав і пішов на кухню. — Хто завгодно може заточити дуже гострий ніж… А маніяк, можливо, просто стежить за жертвами, які виходять з лікарні, коли вже ніхто не приймає пацієнтів...