Глава 21

— Тоді я втратила роботу і шукала де можна заробити. Випадково мені на очі трапилося оголошення на стовпі. Якась невідома мені клініка випробовувала новий спосіб схуднення. Їм потрібні були піддослідні на перших етапах, — Катя по виразу обличчя чоловіків бачила, що вони трохи шоковані почутим. — Так, я зараз розумію, що то була погана ідея, йти невідомо куди і брати участь у незрозумілих експериментах. Але вибір був невеликий. Взяти участь чи голодувати.

Вона зітхнула. Каті не дуже приємно було розповідати цю історію. Багато подій відбулося з того часу, і більшість з них — погані.

— Там пропонували досить гарну оплату всього за кілька місяців експерименту. Я вирішила, що це непогана угода.

— Тобто ти була повною? — не дуже тактовно запитав Андрій.

— Ні, ні... — її порадувало це питання. — Я була стрункою, але, як і всі дівчата, мені здавалося, що непогано було б прибрати кілька зайвих кілограмів.

— Так, і що це за інноваційний спосіб схуднення? — тепер запитав Степан.

— Вони вживлювали під шкіру невеликий чіп, який працював, як банківська картка, але з невеликою відмінністю, — вона показала шрам на зап'ясті лівої руки. — Чіп під'єднували до м'язів, сухожилля і всього, що тільки можна і не можна. Зараз все і не згадаю...

Чоловіки дуже уважно слухали історію і час від часу переглядалися. Поки вони не дуже розуміли, до чого веде дівчина. І тим не менше, те, що вони чули, здавалося чимось, що виходить за межі розуміння. Так само, як і прилади віртуальної реальності, які вбивали підлітків.

— За допомогою чіпу можна було купувати їжу, гроші для цього були не потрібні. Чіп було під'єднано до телефону за допомогою додатку. Якимось чином прилад розраховував кілокалорії купленої їжі. Вже потім, за допомогою додатку, можна було встановити відсоток того, скільки можна скинути поверх того, скільки було куплено.

Що Степан, що Андрій вже встигли загубитися в цій інформації. Вони нічого не розуміли, і Катя це помітила.

— Якщо простими словами, то купуєш пачку молока, де тисяча кілокалорій, а чіп допомагає спалити ці кілокалорії, і додатково ще двісті. Як приклад, — пояснила дівчина.

— А-а-а... — тепер вони нарешті зрозуміли, про що йшлося.

— Таким от чином можна було досить швидко скинути зайву вагу, і при цьому нічого не робити.

— Ти кажеш, що не була повною, тож як вони допустили тебе до випробування? — Степан почав здогадуватися, куди веде історію Катя.

— Це були лише перші випробування, і вони якраз набирали тих, у кого не було дуже помітних проблем з зайвою вагою. Так би мовити, вони перевіряли, чи взагалі працює чіп, а також для збору інформації і перевірки на наявність помилок в коді. Ми були лабораторними «щурами», щоб потім у повних людей з цим не було проблем.

— І яку інформацію вони збирали? — Андрію кортіло все це записувати у свій блокнот, але руки були зайняті.

— Не думаю, що вони з чіпа отримували багато інформації. Лише те, що ми купували, і як ми худли.

— Чому ти так думаєш? — Степан відчував своєю сутністю, що ця дівчина знає дуже багато і точно зможе їм допомогти.

— Лікар, точніше куратор, який мене завжди приймав, казав лише про вагу, кілокалорії, і що програма працює добре.

— Тоді чому ти вирішила, що вони збирали інформацію?

— Це найцікавіше, — вона посміхнулася, але це була не весела усмішка, а нервова, кутики її рота тремтіли, — перед всім цим експериментом ми заповнювали анкети, де було кілька цікавих питань. «Чи є у вас знайомі з зайвою вагою?», «Чи згодні ви порекомендувати наші послуги у випадку задовільних результатів?» і ще кілька схожих питань...

— Вони з самого початку шукали людей з зайвою вагою!

— Так, це я вже набагато пізніше здогадалася... — Катя зітхнула. — І через свою дурість, я привела свою подругу в цей проєкт.

— Що з нею трапилося? — перехопив естафету запитань Андрій.

— Вона почала худнути, і якийсь час все було добре. Потім додаток запропонував їй цікаву опцію: назавжди закріпити за нею можливість купувати продукти через чіп. Вона перестала ходити на огляд, і ми посварилися з нею. Коли ми зустрілися за кілька місяців, від неї залишилися кістки та шкіра. На неї було боляче дивитися, — в очах з'явилися сльози, Катя ледь стримувала їх. В пам'яті знов спливло, якою змученою була її подруга Ліза. — Вона спробувала витягнути той клятий чіп, але в клініці сказали, що чіп поєднався з організмом, і навіть якщо його витягти, ефект вже був незворотним. Вона буде худнути, поки не помре, — врешті решт Катя не витримала і заплакала.

Степан відкрив рота, щоб запитати, що трапилося далі, але Андрій його зупинив. Мотнувши головою, він дав зрозуміти, що дівчині потрібен час. Сам же Степан почувався досить погано у вертикальному положенні, струс давався взнаки.

— У Лізи почалася анорексія, — через кілька хвилин продовжила Катя. — Я була на неї розлючена через її образливі слова, сказані за кілька місяців до цього. Ні, скоріше я була розлючена, що вона не просила вибачення, а робила мене винною в тому, що з нею трапилося. Тож після недовгої розмови, я пішла з її квартири.

— Але хіба не ти привела її у той проєкт? — дуже обережно запитав Андрій.

— Так, це була я, — на подив журналіста, Катя відповіла досить спокійно. — Я бажала своїй подрузі тільки добра і сподівалася, що схуднення покращить її життя. Тоді я не знала, що все це було з самого початку так заплановано. І до речі, виглядала вона набагато краще, більш живою, коли схудла. Навіть хлопця собі знайшла, але він пішов від неї, — зробила невелике уточнення дівчина.

— Тож твоя подруга померла? — знову обережно запитав Андрій.

— Ні, на диво, їй вдалося вижити, але наслідки були...

— Як вона вижила? Які наслідки?

— Коли я пішла з її квартири, — продовжила Катя, — я все ж не змогла залишити свою подругу саму. Тож я повернулася. Але вона мені не відчиняла. Не пам'ятаю, скільки часу я стукала, може, п'ять хвилин, а може, пів години, тоді я була дуже перелякана.