— Я вас слухаю!
— Е-е-е... Добрий вечір, — на іншому боці телефонної слухавки почувся стурбований жіночий голос.
— Що у вас трапилося?
— Мій син, він зник... Він пішов гуляти — і досі не повернувся, — жінка почала плакати, і частину слів вже не було можливості розібрати.
— Будь ласка, спробуйте трохи заспокоїтися. Щоб вам допомогти, я маю зібрати всю необхідну інформацію, — операторка екстреної служби намагалася говорити максимально заспокійливо.
— Мій син, — продовжила жінка.
— Так, ваш син зник. Як його звати?
— Ігор, — нарешті жінка почала потроху збирати думки докупи.
— Скільки йому років? — продовжила операторка.
— Нещодавно виповнилося п'ятнадцять.
— Ви намагалися йому додзвонитися?
— Звісно, я намагалася йому додзвонитися! Ви думаєте, я б вас набирала, якби йому додзвонилася?! — жінка почала кричати у слухавку. Операторка ж просто мовчала і чекала, доки жінка виплесне все, що в ній накопичилося. Нарешті вона видихнула: — Вибачте! Так, я йому телефонувала, але він вимкнув телефон. І друзям його дзвонила, у них його немає! Вже на вулиці ніч, і я дуже хвилююся за нього.
— Я вас розумію і спробую вам допомогти! Скажіть мені, будь ласка, вашу адресу, я направлю найближчий поліційний патруль до вашого будинку, — оператор вже почала шукати на комп'ютері найближчу до будинку жінки патрульну машину. — Почекайте, будь ласка, на лінії... — звернулася операторка до жінки, після чого перемкнулася на іншу лінію: — Машина 9313!
— Слухаю! — відповів поліціянт.
— Зникнення підлітка! Мати каже, що хлопець пішов гуляти і досі не повернувся додому!
— Напевно, десь у друзів сидить! — відповів поліціянт.
— Мати каже, що у друзів його немає! Перевірте!
— Добре, кажіть адресу. Хоча, думаю, нічого страшного...
Операторка знову перемкнулася на жінку:
— Патрульні виїхали, хвилин за десять-п'ятнадцять чекайте на машину!
— Дякую! Дякую вам! — жінка знову плакала.
— Спробуйте заспокоїтися, і розкажіть поліціянтам усе, що згадаєте!
— Добре...
— На все добре! — операторка поклала слухавку.