4.1. Дорога. Ліс. Вітер і передчуття

Машина плавно вирвалась на вузьку дорогу, що вела між соснами. Вечір уже хилився до темряви, світло фар розтинало повітря довгими білими смугами. Меган сиділа в кріслі, все ще намагаючись дихати рівно, але пульс не слухався. Вітер з прочиненого вікна був холодний і різкий, він плутав її волосся, немов хтось навмисне хотів стерти з неї будь-які сліди щойно пережитого поцілунку. Мотор гудів рівно, спокійно, але під цією рівністю було щось сильніше — відчуття руху в невідоме. Марк мовчав, тримаючи кермо так, ніби частина його думок була далеко попереду дороги. Меган краєм ока спостерігала за ним, і в цьому півтемному профілі було щось майже небезпечне. Ніби він сам — частина цього лісу, тінь між деревами.

— Тобі холодно? — спитав він не підвищуючи голосу.

— Ні. Просто… вітер. І все здається таким… — Вона не знайшла слова.

— Живим? — підказав Марк, ледь усміхнувшись.

Меган кивнула. Так. Саме так. Ліс навколо них стояв темний і високий, гілля стукотіло одна об одну, наче шепотіло щось своїм мовчазним древнім голосом. Фари ковзали повз стовбури, залишаючи на них швидкі спалахи світла. Іноді здавалося, що в темряві між дерев проскакує щось — тінь? рух? уява? Меган сама не була певна. Глибоко всередині десь стискалось відчуття, що вони в'їжджають у чужий простір, у місце, яке їх бачить. І не факт, що радіє.

— Ти відчуваєш це? — прошепотіла вона, навіть не розуміючи, навіщо говорить— Так, — відповів Марк після короткої паузи. — Але не бійся. Ліс… він просто нагадує,

що ми тут гості.

Його слова прозвучали занадто серйозно.

Вітер знову рвонув у салон, різкіший, сильніший, ніби попереджав. Меган обняла себе

руками, відчуваючи, як у грудях ворушиться легкий страх — не той, від якого хочеться

тікати, а той, що змушує серце битися частіше, підсилюючи кожен дотик реальності.

Марк поклав руку їй на коліно — теплу, впевнену, на диво заспокійливу.

І в ту мить Меган раптом усвідомила:

їхня свобода — це теж ризик.

І що б не чекало попереду, їм доведеться пройти крізь це разом.

Мотор загудів дужче. Дорога занурилась глибше в темнішу частину лісу.

Попереду, наче у віддалі між деревами, мигнув вогник.

— Ти це бачила? — тихо спитала вона.

Але Марк натиснув на газ і сказав непохитно:

— Не дивися туди. Ми близько.

Куди саме — вона ще не знала.

Та вже відчувала, що ніч тільки починає розгортати свої крила.