Ліс пам'ятає наші імена

Пролог

Іноді мені здається, що життя складається з моментів, у яких ти не встигаєш зрозуміти,

ким стаєш. Один погляд, одне слово, один день — і ти вже інша. Можливо, дорослість

приходить саме так: непомітно, як тихий крок у темному коридорі.

Я часто думаю про це, коли стою біля вікна у своїй кімнаті й дивлюся на місто, що

повільно згасає під вечірнім небом. Десь там, серед сотень вогнів, є люди, які знають,

чого хочуть, які сміються щиро, а не через ввічливість. Люди, що не бояться сказати

правду. А я… Я все ще вчуся дихати.

Кажуть, що підліткові проблеми — дрібниці, що все мине, що попереду — справжнє

життя. Але ці «дрібниці» ночами стискають горло, а вдень змушують носити усмішку,

яку я давно перестала відчувати.

Мене звати Меґан Фелл, і я довго думала, що моя історія нічим не відрізняється від

інших. Але цього року щось змінилося — різко, боляче, майже нестерпно.

Зміни прийшли не тоді, коли я була готова. І точно не тоді, коли надіялась.

І ось тепер, озираючись назад, я розумію: усе почалося не з чогось великого чи

страшного. А з теплого, звичайного дня.

Подобається

Відредаговано: 17.11.2025