Глава 47

Артем не розплющував очей.
Його пальці вже майже не слухалися.
Кров повільно стікала по руці, змішуючись із холодним дощем.
Світло стародавнього татуювання згасало.
Темрява мовчала.
Вона вже була впевнена у своїй перемозі.
— Відпусти... — знову ледь чутно прошепотіла Марта.
— Будь ласка...
— Ні...
Його голос був тихим.
Але таким твердим, що навіть Берегині завмерли.
Артем повільно розплющив очі.
У них більше не було страху.
Лише любов.
Він дивився тільки на Марту.
Наче у світі більше нікого не існувало.
— Колись...
— тихо промовив він.
— Я вже дозволив жінці, яку кохав... пожертвувати собою.
Його голос затремтів.
— І прожив із цим багато років.
По щоці скотилася ще одна сльоза.
— Знаєш...
Що я зрозумів за весь цей час?
Він ледь усміхнувся.
Так сумно, що у Марти стиснулося серце.
— Любов не повинна весь час когось втрачати...
Щоб урятувати світ.
Марта заплакала.
Вона похитала головою.
— Артеме...
Не треба...
Він не дав їй договорити.
— Якщо сьогодні мені доведеться обирати...
Довга тиша.
— Я обираю тебе.
І в ту ж мить...
Він відпустив Межу.
Темрява засміялася.
Переможно.
Радісно.
Глухий гуркіт прокотився Карпатами.
Чорний розлом почав стрімко розширюватися.
Берегині відступили.
Їхнє світло згасало.
— Нарешті...
— прошепотіла Темрява.
— Ти програв...
Та раптом...
Щось змінилося.
Не в Темряві.
У лісі.
Старий дуб, що ще мить тому тріщав і згинався під невидимою силою, раптом завмер.
Його могутній стовбур засвітився зсередини.
Спочатку ледь помітно.
Потім дедалі сильніше.
Наче в самому серці дерева спалахнуло сонце.
Світло побігло по корінню.
По камінню.
По мокрій землі.
По кожному листочку.
Берегині одночасно підняли руки.
Їхнє золоте сяйво злилося в один потік.
Темрява вперше відступила.
— Ні...
У її голосі вперше почувся страх.
— Це неможливо...
Світло ставало сильнішим.
І тоді між Берегинями повільно з'явилася ще одна постать.
Біла сукня.
Довге темне волосся.
Добрі очі.
Марта відразу впізнала її.
Соломія.
Вона була не привидом.
Не тінню.
Вона була світлом.
Спокійним.
Теплим.
Таким, від якого хотілося жити.
Артем завмер.
Його губи ледь здригнулися.
— Соломіє...
Вона усміхнулася.
Так само, як усміхалася на старій фотографії.
Так само, як у видіннях Марти.
Ніби між ними не минуло десятки років.
Вона підійшла ближче.
І ніжно торкнулася його щоки.
Хоч її рука була світлом, Артем відчув цей дотик.
Заплющив очі.
По його обличчю текли сльози.
— Ти виконував свою обіцянку...
— тихо сказала Соломія.
— І зробив значно більше, ніж я колись просила.
Вона поглянула на священний дуб.
Потім знову на Артема.
— Я просила тебе берегти ліс.
Але...
Ніколи не просила перестати жити.
Артем мовчав.
Не міг вимовити жодного слова.
Соломія лагідно усміхнулася.
— Дякую тобі...
За все.
Тепер...
Відпусти й мене.
У цю мить татуювання на руці Артема спалахнуло.
Але не згасло.
Його темні лінії одна за одною стали золотими.
Наче сам ліс прийняв його вибір.
Темрява закричала.
Відчайдушно.
Вона кинулася вперед.
Та золоте світло вже огортало весь ліс.
Воно не палило.
Не руйнувало.
Воно просто витісняло пітьму.
Бо там, де людина обрала любов замість страху...
Для Темряви більше не залишилося місця.
Вона почала розсипатися.
Спочатку на чорний попіл.
Потім на легкий пил.
А згодом...
Зникла.
Назавжди.
Карпати здригнулися востаннє.
І настала тиша.
Не страшна.
Жива.
Десь далеко заспівав перший птах.
Наче не було ні ночі, ні битви.
Лише новий світанок.
Артем різко підтягнув Марту до себе.
Вона впала йому в обійми.
Він так міцно притиснув її, ніби боявся, що вона знову вислизне.
І вперше за стільки років...
Заплакав.
Не від болю.
Не від втрати.
Від того, що нарешті дозволив собі жити.
Марта мовчки обійняла його у відповідь.
Потім підняла очі.
Соломія вже відходила.
Вона обернулася до Марти.
Усміхнулася.
— Бережи його.
Марта ковтнула сльози й тихо відповіла:
— Обіцяю.
Соломія кивнула.
Поглянула востаннє на Артема.
І її світло повільно розчинилося серед Берегинь.
Разом із першим промінням сонця.
Над Карпатами сходив новий день.
Ліс пам'ятав усе.
Але вперше за дуже довгий час...
Він пам'ятав не лише біль.
Він пам'ятав любов, яка виявилася сильнішою за Темряву.