Глава 8

У голові Марти все ще відлунювали його слова.
“Ліс не відпускає тих, хто заходить без мене....”
Стільки питань. І жодної відповіді.
Вони зайшли в дім майже мовчки.
Артем пройшов повз неї, ніби це було найзвичайніше місце на світі, а вона просто гостя, яка ще не зрозуміла правил.
На кухні стояли пакети з продуктами.
Свіжі, різноманітні.
І тільки в цей момент Марта зрозуміла, як сильно хоче їсти.
– Я приготую щось поїсти, – сказала вона.
Артем подивився на неї коротко, знизав плечима і вийшов на двір.
Марта подумала: “Який він дивний...
Дуже дивний.”
Вона почала готувати.
Нарізала овочі, поставила каструлю на плиту, рухалася автоматично.
Але думки були далеко.
І щоразу її погляд сам собою падав у вікно.
Артем був у дворі.
Рубав дрова.
Він був оголений до пояса.
Його широка спина, рельєфні плечі, сильні руки і підтягнутий прес рухалися в кожному ударі сокири. М’язи перекочувалися під шкірою, чіткі, живі, створені не спортзалом, а важкою працею і горами.
Темне волосся, зібране в кілька кіс, спадало на вологі від поту плечі, коли він нахилявся.
Темні карі очі були зосереджені, глибокі, майже непроникні. Його обличчя – різке, мужнє, з чіткою лінією щелепи і легкою щетиною.
На шкірі – татуювання.
Темні візерунки на плечах, грудях і руках, частково приховані тінню, частково відкриті, ніби частина його самого.
Від розгаряченого тіла йшла пара.
Густа, видима в холодному осінньому повітрі. Кожен видих перетворювався на хмарку, але це була не пара від дихання – це була саме пара від тіла, напруженого, розігрітого, живого.
Кожен удар сокири був сильним, точним.
Дерево розколювалося з глухим тріском.
Артем працював мовчки, впевнено, ніби час тут належав тільки йому.
Марта стояла у вікні й не могла відірвати погляду.
Від цього чоловіка щось тягнуло, щось насторожувало, щось змушувало серце битися швидше, хоча вона намагалася переконати себе, що це все – просто ситуація.
Просто стрес.
Але чим довше вона дивилася, тим важче було відірвати очі.
І тим сильніше вона розуміла, що її думки про нього вже давно не лише про страх.