Ліс мовчить - душа кричить
Воно
Його поява поза спомином лишилась,
У пам'яті вже зародком було.
І з твоїм кожним пориванням
Воно міцніше формувалося й росло.
Невпинними зусиллям і старанням
Тобі вдалось настільки викохать його,
Що і юрба замилувалась на дарування успіху твого.
У них перед очима відбувалось вознесіння,
Воно усе буяло, вирувало і цвіло.
До завмирання серця на зіницях
Воно тобою уподобане було.
Але твоє єство гуділо від потуги,
А неодмінний вклад з твоїх постійних силкувань
Переробив його, урешті, на тягар утоми,
Виснажливий від цих сутужних намагань.
Відтоді воно з кожним стогоном марніло,
Й потроху зсохши від голодних мук,
Воно перетворилось в остаточну втрату,
Нещасного мерця, що жалюгідно пав тобі до рук...
Відредаговано: 18.02.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
